Goodacity – Dare to be Good

Друзі, наш фотоконкурс «Вдячність – вона така» завершився, проте добрі історії його героїв тільки починаються. Ми знайомимо вас із героями світлин-переможців!

Одним із лідерів глядацьких симпатій стала зворушлива світлина із героїчним котом Кузьмою – він не залишив нікого байдужим.  Ми поспілкувалися із авторкою фото, зооволонтеркою Аллою Парфеній.

«Усі ми – трішки котик Кузя: пошарпані, проте незламні!»

«Для мене це дуже символічне фото: усі ми нині – трішки котик Кузя! – сміється жінка. – Трошки «поторсані» останніми подіями і неймовірно вдячні ЗСУ за те, що – живі! Пережили важкі часи, але – сильні, мужні та незламні! Подивіться, який у Кузі погляд!.. Кіт-тероборонівець, як ми жартуємо між собою – адже на своєму «бойовому посту» перебув найважчий період облоги Чернігова…»

Чернігівський тубдиспансер, де більше двох десятків років працює пані Алла, розташований на околиці міста. «Із початком повномасштабного російського вторгнення    нашу будівлю відразу ж почали обстрілювати, – розповідає жінка. ­– Із допомогою тероборонівців наші співробітники взялися насамперед вивозити пацієнтів – серед них були і важкохворі, такі, котрі узагалі не могли самостійно рухатися… Щастя, що встигли з евакуацією – наші корпуси, у яких базувалася тероборона, дуже постраждали, на всій величезній території тубдиспансеру жодного цілого будинку не залишилося – у стінах зяють величезні дірки, вибиті вікна, обсипана цегла, скрізь суцільна руїна…

На території біля лікарні часто гостювали безпритульні котики-песики – мої підопічні, я їх годувала, возила стерилізувати, одне із кошенят навіть забрала до себе додому…

Несподівана знахідка… поміж руїн

У квітні, коли зняли облогу Чернігова і тероборона полишила будівлю, ми пішли туди – подивитися, що сталося із нашим корпусом, забрати те, що вціліло… Я, звісно ж, кинулася шукати своїх підопічних і побачила чотири кішечки і котика Кузьму – відразу вирішила його так назвати. Віддала їм свій бутерброд, який захопила на роботу – вони його вмить проковтнули! Видно було, що наші хлопці-тероборонівці котів підгодовували, адже у приміщенні були тарілочки для котячої їжі… Так що наш Кузя – тероборонівець, тримав свою варту разом із нашими захисниками!   

Я, звісно, не змогла котиків залишити напризволяще, і хоча це  протилежний кінець міста, навідувалася до них із харчами, підключила ще знайомих зооволонтерів… Звернулися до ветеринарно-стерилізаційного центру, простерилізували кішечок, двох із них я уже прилаштувала, ще двом шукаємо відповідальних господарів. 

А от наш Кузьма, хоч і красень, спершу дуже недовірливий був, неохоче йшов на контакт… Але турбота і догляд робили своє, він потрохи «відтавав» – уже давав себе погладити, тулився… Сидів у заставленому мішками з піском вікні (воно так і залишилося ще з часів базування тероборони), чекав мене – і саме так я і зробила це пронизливе фото… Оце вікно із мішками – це його традиційний «блокпост», він там зазвичай сидить на варті, тримає оборону периметра…

Чи буде хепі-енд в історії Кузі?

Всю весну, літо та осінь я Кузю підгодовувала  – аж віднедавна стала помічати, що котик нездоровий, важко дихає, а згодом він узагалі зник.  Я хвилювалася, шукала, а коли одного дня Кузьма вибіг мені назустріч – моєму щастю не було меж!

Нині котик на лікуванні у ВСЦ «Крок до тварин», спасибі за допомогу працівникам центру.    Дуже сподіваюся, що з ним усе буде добре – адже стільки людей вболівало за нашого Кузю! А після лікування будемо шукати йому нову сім’ю – він у нас тепер улюбленець Фейсбуку, і хочеться вірити, що знайдеться хтось, хто забере додому нашого кота-героя Кузю, щоб він жив у турботі та любові.  

Я у зооволонтерстві уже багато років, – розповідає про себе пані Алла. – Жартую, що на роботі рятую людей, а після роботи – тварин…  Величезне спасибі проєкту Goodacity за допомогу волонтерам, котрі опікуються безпритульними тваринами – це таке щастя потрапити у волонтерську спільноту, в середовище однодумців, яким небайдужа доля безпритульних тварин. А ще дуже вдячна своєму чоловіку Віктору за його допомогу та підтримку! Безпритульні тварини не можуть самі себе врятувати – а ми, люди, можемо їм допомогти! Помічати їх на вулиці – беззахисних, непристосованих до життя просто неба, покинутих – і не проходити повз, погодувати, допомогти – це ж насправді нескладно! Можна відвести погляд і пройти повз,  а можна зупинитися і зробити дещо добре – і це врятує одне маленьке пухнасте життя!».