...

Goodacity – Dare to be Good

Olha Sahal
Написано
Сагаль Ольга
Написано
Technical Writer в United Thinkers

Авторка блогу Goodacity, журналістка, перекладачка. Упродовж 16 років працювала у професійній журналістиці – в регіональних та всеукраїнських виданнях, друкованих та онлайн-ЗМІ, писала репортажі та інтерв'ю, огляди, статті на культурну, соціальну і благодійну тематику.
Читати більше

Yulia Didyk
Рецензент
Юлія Дідик
Рецензент
Culture Manager в United Thinkers

Менеджерка із культурних питань та проєктна менеджерка із понад 14-річним досвідом роботи у компанії United Thinkers. Приймала участь в організації багатьох успішних соціальних та благодійних проєктів, реалізувала інформаційні кампанії та комунікаційні кейси.
Читати більше

ШЛЯХ ПОСЛАНЦЯ ДОБРА

Тетяна Діденко

Допомога безпритульним тваринам – це не просто питання емпатії, милосердя чи співчуття, це питання суспільної ваги. Ставлення до тварин, захист слабких, турбота про тих, хто від нас цілком залежить – це лакмус нашої людяності. Кожен із нас має розуміти, що несе відповідальність за тварину, яку бере додому, та кожен має можливість якось допомогти безпритульним тваринам.
допомога тваринам під час війни

Допомога тваринам під час війни: захист слабких – справа сильних! Вони роблять усе для того, щоб на вулицях Чернігова  меншало безпритульних собак та котів – забирають із вулиці для стерилізації, лікують травмованих тварин, а також шукають для них нові, відповідальні та люблячі, родини. Усе це – робота ветеринарно – стерилізаційного центру “Крок до тварин”, який діє у Чернігові уже упродовж чотирьох років. 

Із очільницею Центру Тетяною Діденко говоримо під акомпанемент собачого гавкоту – у   закладі нині перебувають понад дві сотні собак.  

У коридорах центру – фото котиків та собак, “випускників” центру. Кожна світлина – це історія. Це – трагедія і біль,  жорстокість та байдужість, через яку вони сюди потрапили… І –  турбота і тепло, завдяки яким вони знайшли нове життя у новій родині… 

“Ми намагаємось  віддавати тварин тільки відповідальним людям, – каже пані Тетяна. – Фотографуємо їх, коли вони тільки забирають наших постояльців, і просимо потім надсилати нам фото улюбленців. І це так приємно, коли ми пам’ятаємо знівечену та перелякану тварину в клітці, а зараз бачимо щасливого доглянутого пухнастика…”.

Вражаючі історії безпритульних тварин – з хепі-ендом і без – пані Тетяна може розповідати дуже довго. Вона знає не просто імена усіх “підопічних”, а й їх характери та обставини, за яких “хвостики” потрапили до центру. У когось виявилися недбайливі господарі, когось врятували від неминучої загибелі, ще когось підібрали на вулиці чи парку.  Спільне одне – усім їм потрібні догляд, любов та піклування, і тут вони їх отримують сповна!

допомога тваринам під час війни

Допомога тваринам під час війни: як все починалося

Крок до тварин

Пані Тетяно, ви очолюєте ветеринарно-стерилізаційний центр у Чернігові ось уже п’ятий рік… 

– Я тут із першого дня і навіть трошки раніше. У самому Центрі – з моменту його заснування, до того очолювала зооволонтерську громадську організацію.  За ці чотири роки через наш ветеринарно-стерилізаційний Центр пройшло понад сім тисяч тварин, було простерилізовано більше п’яти тисяч. Якщо раніше мова йшла лише про стерилізацію безпритульних тварин, то нині за цим до нас звертаються і власники домашніх тварин. 

Щодо мене, то системно опікуватися тваринами я почала з 2011 року, коли надумала  завести другу собаку. Першу я придбала, а от через рік, уже маючи певний досвід, зрозуміла, що уже готова до адопції – взяти додому дорослу собаку, яка з тих чи інших причин залишилася без господарів. Так знайшла свою першу підопічну – її через ОЛХ прилаштовувала волонтерка. Собаці загрожувала евтаназія, і, забравши її додому, цим я, фактично, врятувала їй життя. З цього все почалося…  

Далі було створення громадських організацій із зоозахисту та активна участь у тому, щоб змінити життя безпритульних тварин на краще. Тварини, які живуть на вулиці, щодня ризикують загинути від холоду та голоду, від жорстокого ставлення людей та від інших тварин, потрапити під колеса авто… Тому потрібно не просто допомогти комусь одному, двом чи кільком десяткам-сотням, а докорінно змінити саму ситуацію із безпритульними тваринами. А для цього потрібен комплексний підхід – власне, над цим ми нині і працюємо. От якби ще пробудити свідомість містян, які, не бажаючи нести відповідальність за утримання, догляд та потомство своїх домашніх улюбленців, часто викидають на вулицю кошенят та цуценят, а також і дорослих тварин. Адже безпритульні тварини з неба не падають, вони – наслідок байдужості та нерідко жорстокості самих людей… 

“Коли хочеш змінити ситуацію глобально, діяти потрібно також глобально”

– Які, на вашу думку, шляхи вирішення проблем безпритульних тварин? 

Коли ти хочеш змінити ситуацію глобально, діяти потрібно також глобально. Має бути грамотно розроблений комплекс заходів – стерилізація, чіпування, штрафи, робота з населенням…    Годувати та лікувати добре, а стерилізувати – ще краще, адже це свідчить про відповідальне ставлення.  Завдання людини, котра займається адопцією – зробити так, щоб безпритульних тварин, як мінімум, не ставало більше. Я завжди кажу, якщо ви опікун, який годує  тварину чи групу тварин – насамперед подбайте про їх стерилізацію, і лише тоді можна шукати їм господарів. Проте й адопція також має бути відповідальною. Не варто «впихати» цуценят чи кошенят у перші-ліпші руки і  ставити собі “галочку” – мовляв, от який я молодець… Це не є допомога ні тваринам, ні суспільству. Звичайно все передбачити і “просканувати” людину не можливо. Але потрібно принаймні намагатися. До нас не раз потрапляли тварини, яких зраджували нові господарі, і, повірте, для них це дуже велика травма і стрес… Окрім того, за останні дев’ять місяців кількість безпритульних тварин у місті значно зросла – хтось із них, злякавшись вибухів, утік від господарів, когось “забули” при евакуації або просто викинули на вулицю, бо стало складніше утримувати… Таким чином допомога тваринам під час війни стала надзвичайно гострою проблемою.

допомога тваринам під час війни

Те, що залишиться у пам’яті

Звичайний героїзм у надзвичайних обставинах

 – Ваша робота надзвичайно складна і в мирний час, а під час війни – це справжній героїзм… 

 – Знаєте, до нашого центру у березні навідувалися хлопці із ЗСУ – привозили рятувати збитого машиною песика, який прибився до них на позиції. Коли вони дізналися, що з 24 лютого я тут сама із 250 собаками, також почали мені розказувати про моє геройство… (Сміється, – авт.) На що я їм: “Це не геройство, це моя робота, мій свідомий вибір”. А от вони – справжні герої для мене, тому що те, що роблять наші захисники – це направду неймовірний героїзм! 

Залишитися у Центрі – це був мій свідомий вибір. Ще в середині лютого, коли тільки обговорювалося можливе російське вторгнення, я відразу для себе визначила, що нікуди не буду їхати, адже як керівниця центру відповідальна за життя тварин, які мешкають у ньому. Вони від мене залежать, я їх намагаюся врятувати і залишити їх напризволяще у такий момент – це було б неправильно. Тому я не думала й хвилини – у перші години повномасштабного російського вторгнення поїхала до себе додому, взяла ще звідти своїх дев’ятьох тварин до центру і там ми були увесь час – не маючи світла, тепла, зв’язку та з обмеженими запасами води та корму.

Найскладніше було перші тижні, коли йшли пекельні бої – не було жодного дня, щоб у нас щось не летіло, не свистіло над головою, увесь час було небезпечно. Мені не було страшно, найбільше я боялася за наших собак, і були емоційно важкі моменти, страшні, коли хтось із них гинув… Якось удень біля нас літав безпілотник, а ввечері на Центр прилетіла бомба – окупанти точно знали, що тут тільки собаки, але все одно свідомо скинули її на нас… На наше щастя, вона впала трішки віддалік від Центру – у нас були досить серйозні руйнування, від уламків загинула одна собака, інші були поранені, але залишилися живі… Я у цей момент була надворі, біля собак, уламки пролетіли буквально у кількох сантиметрах від мене. У мене не було можливості сховатися – лік часу йшов просто на секунди – і єдина моя думка була: “Тільки б не по вольєрах!”. Про себе у той момент навіть не подумала – у вольєрах було найбільше скупчення собак, і якби снаряд потрапив туди, загинули б усі або майже всі.  Попри те, що бомба спричинила багато руйнувань, нам, можна сказати, поталанило… 

допомога тваринам під час війни

Сила думки​

“Не важливо, скількох тварин ти залишив – кілька сотень чи одну, зрада є зрада”

Що для вас тоді було найважчим, а що, навпаки, давало сили і підбадьорювало? 

Мені говорили: “Чого ти там з ними  сидиш, відкрий вольєри, хай вибігають, а сама утікай звідти, їдь в безпечне місце…”. У мене навіть не виникало такої думки – тому що це означало б перекреслити все те, що було зроблено впродовж останніх десяти років, відмовитися від усіх принципів про відповідальність, які я сповідувала та які намагалася донести людям, стати такою ж, як і ті, хто покинув цих тварин. Тому що насправді не важливо, скількох тварин ти залишив – кілька сотень чи одну, зрада є зрада…  Якщо ти взяв за них відповідальність, то маєш бути відповідальним. 

Так, фізично було важко одній нагодувати і налити води двом сотням тварин – на це йшло кілька годин щодня, а ще ж і прибрати, і заспокоїти… Вперше за межі центру я виїхала тільки перші тижні квітня. Хоча навіть під обстрілами знаходилися люди, які знаходили час та можливість приїхати, привезти води та корму тваринам.  Дуже вдячна друзям і рідним, які телефонували, підтримували мене. Безмежно вдячна усім тим хлопцям і дівчатам, хто приїжджав і привозив допомогу також і сам допомагав – це і наш персонал, і знайомі та волонтери. Упродовж найстрашнішого для нас березня до нашого Центру приїздила неймовірна кількість неймовірних людей! Завдяки їм ми і перебули цей найважчий час.

допомога тваринам під час війни

Допомога тим, хто допомагає

Які перед Центром зараз стоять найбільші виклики, що вам нині найбільше потрібно?

Кожного дня лунає біля десятку дзвінків з вимогою прийняти тварину, яка стала непотрібна… А ще є підкинуті, а іноді і перекинуті через паркан (більшість з них не виживає після падіння). Тож в таких обставинах найбільший виклик для нас – продовжувати любити людей. 

Що ж стосується потреб, вони однакові в усі часи – найбільше не вистачає волонтерів, які б  вигулювали та спілкувались з собаками – вони цього конче потребують! Ну і допомога в прибиранні ніколи не буде зайвою!

З матеріальних же речей найбільша потреба зараз в деревинному наповнювачі для кошачих лотків та у деревинній стружці для посипання підлоги у собачих вольєрах.  Дякуємо простору добра Goodacity за переноски для тварин – вони завжди актуальні!