Фермер із Чернігівщини – про те, як знайти свій шлях у житті
Він – із тих, хто точно знає, у чому сенс життя! Сказати, що мій співрозмовник – людина унікальна, це сказати… всього лише малу дещицю про його неймовірну біографію! Про те, як після п’яти років у Великій Британії повернувся в Україну – щоб творити Європу тут; про те, як покинув посаду топ-менеджера в одному із найкрупніших українських агрохолдингів і викупив ферму із п’ятьма ледь живими коровами у селі на Чернігівщині – щоб показати, як рятувати українське село; як продав дитячу мрію – мотоцикл Harley Davidson, такий самий, як у Шварценегера, щоб втілити в життя іншу мрію – порятунок зникаючих порід українських корів; як у березні 2022 під нестихаючими обстрілами розвозив молоко людям, щоб вони мали що їсти… Вражає, чи не так?
І це ще ми про мега-популярний You-Tube канал про тваринництво, який він сам веде, не розповіли, і про “Велесову ферму”, до якої на екскурсію нині з’їжджаються тисячі охочих… Але і це все не головне. Головне те, що Михайло Травецький – людина, яка має сміливість жити своє життя. Сміливість не боятися йти проти течії, не йти на компроміси з совістю і наполегливо йти до своєї мрії! З неї – мрії – і починаємо нашу розмову…
“Як я знайшов свій шлях у житті? Головне – сфокусуватися на саме тому, своєму, справжньому, – каже Михайло Травецький. – Почути свій внутрішній голос, визначитися, знайти себе, самоідентифікуватися. Відповісти на просте питання: “Хто я?”, яка моя місія, у чому сенс життя? І коли ти починаєш на цьому фокусуватися і думати, навіщо ти на цій землі – то шукаєш своє, розумієш, чим повинен займатися для того, щоб це стало сенсом твого життя. І так усе поєдналося і привело мене до справи мого життя”.
Продав Harley… щоб рятувати корів!
Ветеринар у п’ятому поколінні, випускник бізнес-школи Києво-Могилянської академії, фермер, блогер, господар “Велесової ферми”, що селі Красляни на Прилуччині…
“Я – простий сільський хлопець, – усміхаючись, каже пан Михайло. – Ще з дитинства знав, що буду ветеринаром, як мій батько і дідусь, як брати і дядьки – і не лише тому, що такі традиції “сімейної династії”, а тому, що мені це було цікаво і подобалося…”.
Харківський зооветеринарний інститут – з відзнакою, аспірантура, робота в Британії, після цього – захист кандидатської тут, в Україні, та керівні посади у секторі тваринництва агрохолдингів Kernel та Astarta-Kyiv. Здавалося б, чого ще хотіти? Але він усе покинув і взявся за власний проект…
“Я очолював найбільшу в Україні тваринницьку ферму – 30 тисяч поголів’я, – розповідав пан Михайло. – У мене була високооплачувана робота, все було добре, але я дивився навколо і бачив, як із сіл, де закривалися нерентабельні ферми, поступово зникало життя: виїжджали у пошуках роботи люди, закривалися дитсадки і школи, магазини, залишалася одна вулиця, де доживали віку старенькі… Мені хотілося змінити цю парадигму! Зрозумів, що потрібен саме тут – показати, як можна розвивати тваринництво у приватному секторі!
У чому сенс життя – запитував я себе і розумів, що для мене відповідь у тому, щоб зробити все від мене залежне у справі свого життя. Що ти зробив для себе, для країни – питання, які мене дуже мотивували. Я хотів допомагати людям, бути з ними поруч – не сидіти десь у Києві в офісі, а бути тут, в селі, поряд з усіма, з вилами в руках, в чоботах – “пахати”, розповідати людям про те, як працювати, будучи поруч із ними, показувати і надихати! Так народився мій власний “Проект Травецький”.
Пішов не просто проти течії – проти стихії, – сміється чоловік. – Вийшов із великих холдингів і взявся робити щось своє. Таке відчуття було – ніби стрибнув із Евересту… Стрибав у прірву, але на щастя, якось так вийшло, що полетів… Полетів на крилах мрії – і це був мій шлях до щастя.
Почав консультувати, невеликі підприємства з тваринництва, завів свій YouTube-канал, де ділюся досвідом (нині там понад 20 тисяч підписників), а потім захотів і сам господарювати.
Я сам родом з Дніпропетровщини, на Чернігівщині працював з 2009 року, мені тут дуже все подобається: і атмосфера, і люди, і природа… Якось випадково потрапив у село Красляни Прилуцького району – і закохався у ті місця. Купив там старенький будинок – 20 років у ньому ніхто не жив, зробив там ремонт і взялися жити. А поряд була ферма – справи на ній ішли не дуже, там вже ледве животіли п’ять корів, і її купив, щоб вернути до життя.
Спершу не до кінця ще й сам розумів – що буду робити і як робити, але я розумів одне – хочу врятувати українське тваринництво. Вирішив для себе: я залишаюся з коровами, і зроблю максимум для того, щоб їх зберегти . Зосередився на порятунку зникаючих українських порід корів – як от сірої українська. Сто років тому їх було біля 2 мільйонів голів по всій Україні, а нині залишилося тільки 300 корів…
Купував то тут, то там по одній-дві корівці – фактично, більшість забирав за крок до м’ясокомбінатів… Бувало таке, що просто з машини, яка їхала на скотобійню, їх забирав-викуповував… Замість того, щоб піти на м’ясо, вони донині живуть у мене на фермі.
Проте фінансів я особливих не мав, а в борги влазити не хотів. Тому щоб реалізувати в життя задумку із фермою, довелося продати свою мрію – мотоцикл Harley-Davidson – такий самий, як в Шварцнегера. Я про нього все життя мріяв, довго збирав на нього грошей і дуже тішився, коли купив. Розумію, що це така трохи дитяча мрія була, але все найкраще у нас – від дітей!)) Але коли постав вибір, чи мотоцикл, чи далі розвивати ферму, я зрозумів, що ця мрія куди масштабніша і глобальніша…
Нині у мене на “Велесовій фермі” 43 рогаті “мешканці”. Українські сірі, лебединські, білоголові українські, червоні молочні – все наші, українські породи. Бичок Велес і дав назву усій фермі – він у нас богатир! Днями народився Михасик – сірий український бичечок, син Велеса і Мавки. У мене всі сірі мають наші, автентичні імена: бик Велес, сіра корова Мокоша, сіра Мавка, є ще сіра Марфа – найстаріша сіра українська корова, їй уже 18 років. Нещодавно народилася Веснянка, торік була Джавелінка – бо у розпал військових дій народилася… Війна стала для нас усіх великим випробуванням…
Над головою стріляє – а я везу молоко людям
У перші дні повномасштабного російського вторгнення ми потрапили в окупацію, були повністю оточені ворожими військами. Моя ферма була буквально за два кілометри від епіцентру бойових дій… З кожним днем ситуація ставала все важчою. На початку березня я евакуював дружину із трьома дітками за кордон і повернувся назад на ферму. Дружина мене не відпускала – казала, пожалій себе… А я їй на це – я не можу кинути ферму і корів напризволяще! Я ж їх забрав з м’ясокомбінату, дав їм надію на життя, то як зараз покинути їх? Хто їх буде годувати, поїти, доїти, хто буде за ними доглядати – надворі зима… Я спав з автоматом і в бронежилеті на фермі, біля корів – бо розумів, що у будь який момент сюди можуть нагрянути окупанти…
Заступив до місцевої тероборони, допомагав хлопцям будувати блокпости. І кожен день возив людям молоко: над головою стріляло, летіло, гриміло, а я віз молоко людям. Хлопці наші на блокпостах казали мені: “Та куди ти їдеш, там страшні обстріли, ти що, геть здурів?”.
А я таки їхав – магазини не працювали, де людям було взяти продуктів? Пороздавав усі свої продукти, всі запаси, що мав – бо бачив людей, яким реально не було що їсти – це було страшно… Люди перечікували обстріли по підвалах, по бомбосховищах, я до них приїжджав, казав – беріть молоко, ви ж тут голодні сидите, а мені й так нема куди його дівать… Вони все одно намагалися заплатити якісь гроші – хто скільки мав… Корови, бувало, ревли голодні – я їм зерно та сіно купував у людей в сусідніх селах, а тоді ж усі дороги були або перекриті, або заміновані, усюди стояли танки… Важкі часи були, страшні часи… Але ви знаєте – не я рятував ферму, а вона мене! Підходиш до корівки, заспокоюєш її, погладиш за вушком – і сам заспокоюєшся… Тварина лікує, забирає негативну енергію… Так ми разом і вижили та врятувалися”.
Щоб українці пили українське молоко
Сьогодні про “Велесову ферму” знають, чують, без перебільшення, всі в Україні!
Вона виконує ще й таку, можна сказати, просвітницьку місію. Тільки уявіть – за останній місяць через неї пройшло уже понад тисячу діток – з усіх шкіл, з усіх регіонів їх везуть сюди. Ми разом із громадою організували офіційний туристичний маршрут – і однією з його локацій є моя ферма та пасіка. Ми виходимо на пасовища, ідемо до теляток, дітки мають повний контакт із тваринами, вони у мене всі добрі, спокійні – на фермі на них ніхто ніколи не підвищував голос…
Діти можуть підійти, погладити корівок чи бичка Велеса – я хочу, щоб вони відчули добру енергію тварини. Розповідаю їм, як корівки їдять, як формується молоко, чим воно корисне, чому саме потрібно його вживати… Це такі прості, але дуже важливі та потрібні насправді речі… Щоразу тішу себе думкою, що може у когось із цієї тисячі прокинеться любов до тварин і, подорослішавши, він чи вона теж вирішить організувати таку справу і таку ферму… Я дуже вдячний своїм підписникам і глядачам мого YouTube-каналу, які розпочали власну справу, надихнувшись моїм прикладом. В Україні це вже навіть не сотні – тисячі людей, які мені пишуть і дякують – вони наважилися і вирішили взятися за молочну справу. Це мене і мотивує рухатися далі, не складати рук…
Чому саме корови? Моя бабуся з Дніпропетровщини ще маленькою пережила Голодомор: вона розповідала мені, як їх усіх врятувала корова, її забрали до хати і ховали від “совітів”, які забирали в людей останнє, – якби не вона, то вся родина померла б з голоду… Якби не та корова – не вижила б моя бабця, на світ не з’явився б мій батько, а потім і я… Те, що я роблю нині – це ще й повага до свого роду і до свого коріння. Вирішив для себе – скільки матиму сил, докладатиму зусиль, щоб саме через відродження тваринництва відродити нашу країну.
Так, я вже не топ-менеджер, а простий фермер – і своїм прикладом показую, що так можна жити, працювати і бути повністю самодостатнім. Я себе в цьому житті знайшов – роблю те, що підказує мені серце, живу з того, що роблю… Були в мене в житті маса можливостей жити по-іншому – але я обрав саме те, що мені підказувало серце і совість.
Хочу у себе на фермі зробити селекційний центр по відродженню зникаючих українських порід корів, організувати осередок українських порід – щоб розвивати наше, рідне, українське. Щоб українці пили українське молоко, і найголовніше – щоб українці були господарями на своїй землі!”.
