Волонтерський рух в Україні - сила небайдужих!
Волонтерський рух в Україні – це тисячі небайдужих людей у містах і селах, які кожного дня наближають нашу Перемогу!
З початком війни практично вся Україна перетворилася на великий волонтерський мурашник. Усі хочуть бути корисними – щось несуть, везуть, готують, плетуть, вкладають свої серця та душі у допомогу нашій армії!
Волонтерство в Україні – явище цілодобове!
Пані Наталю застаємо у волонтерському центрі – звісно ж, де ж іще!) “Волонтерство – явище цілодобове, – усміхається жінка. – Кожного дня, у дощ чи спеку, з різних куточків села сюди сходяться люди – для того, щоб наближати нашу Перемогу!”.
… У невеликому приміщенні у селі Любеч, що на Чернігівщині, робота кипить – пакують сушені супи та чаї для військових, в’яжуть сітки та плетуть кікімори. Вправні руки майстерно заплітають смужками сітку і перетворюють її у маскувальне полотнище. Тут особлива енергія, особлива атмосфера – адже тут зібралися люди, які прагнуть допомогти нашим захисникам.
“У кожен вузлик ми вносимо молитву для Перемоги – все для наших воїнів, все для України, – каже пані Наталя. – Тут, у приміщенні, що нам надала селищна рада, збирається лише частина волонтерського руху, – розповідає жінка. – Маємо підтримку у громаді: хто донатить, хто по домівках порозбирав роботу: ріжуть стрічки, в’яжуть наколінники та бафи, сушать продукти на супи. У такому режимі працюємо уже майже рік – люди не жаліють ні сил, ні коштів для армії. Усі намагаються внести свій вклад у Перемогу!
“Недавно прочитала гарний вислів – “Ждунів до раю не пускають”, – сміється жінка. – Нема чого чекати, склавши руки, треба докладати усіх зусиль, щоб перемогти! Власне, на це направлений весь волонтерський рух в Україні”.
"Наймолодшому волонтеру – 10 років, найповажнішому – за 80"
Спершу ми з моїми ученицями-старшокласницями (пані Наталя – педагог) зорганізувалися в’язати обереги для наших воїнів, пакувати чаї – це те, що ми могли на той час робити. А з літа знайшли приміщення і взялися волонтерити більш системно та організовано: в’язали маскувальні сітки – цим я займалася ще з 2014 року. Згодом наша добра подруга, волонтерка з Ріпок Тетяна Коваленко запропонувала ідею окопних свічок – і так ми почали збирати парафін, картон та заливати свічки – готувалися до зими ще влітку.
Є у нашому волонтерському рухові підрозділ “золоті руки”, який спеціалізується на плетінні кікімор. Уперше спробували і вдалося: військові приїхали, забрали, похвалили, що гарно і правильно сплетені, і нас це окрилило, вирішили, що будемо і далі цим займатися. А “кулінарний батальйон” сушить удома смачні супи – зелені та червоні борщі, розсольники, а тоді усі разом у волонтерському центрі їх пакуємо і відправляємо на фронт. Хлопці куштували, казали, що дуже смачно!
Наймолодшому нашому волонтеру Нікіті – 10 років, він приходить разом із мамою та бабусею, особливо йому подобається заливати свічки. Багато дівчат-школярок, вони плетуть і сітки, і кікімори. Раніше приходили до мене додому, а нині – у волонтерський центр. Найповажнішому нашому волонтеру Григорію Зінов’євичу – уже за 80, він робить дуже важливу і потрібну роботу – плете основи для маскувальних сіток. Закупити їх не завжди є кошти, тож він і сам плете ці основи, і доньку свою навчив – для нас це величезна підмога!”.
Волонтерство в Україні – це про любов!
“Волонтерить у Любецькій громаді не лише молодь, а й багато людей старшого віку, – розповідає пані Наталя. – Перефразовуючи Шекспірове “любові всякий вік підвладний”, можемо сказати, що й волонтерству всякий вік підвладний. Зрештою, волонтерство – це і є любов! Любов до нашої землі, любов до людей, які її захищають… Напевно, чи не кожна людина, українець, привніс хоча б часточку себе, своєї душі і праці для допомоги нашим воїнам-захисникам…
Хто не в ЗСУ, той для ЗСУ – так усі ми нині працюємо. Більшість наших волонтерів нині чекають рідних із фронту – синів, доньок, чоловіків, братів… Майже у кожній родині хтось воює – і мій чоловік також. До нас у волонтерський центр приходить допомагати мама, яка чекає з війни трьох синів!
Валентина Петрівна – так звати цю сильну жінку – була серед тих перших десяти ентузіастів, які відразу ж прийшли допомагати-волонтерити у наш центр. Я не пам’ятаю дня, коли б вона пропустила наші волонтерські активності, щодня вона у нашому центрі, завжди готова до будь-якої роботи, відразу на все відгукується: плести сітки, нарізати тканину, шити основи для кікімор! Вона – справжня мама-берегиня, людина великого серця і великої сили духу! Ніколи не скаржиться – каже, хлопцям там набагато важче, тож ми маємо робити все, що можемо і навіть ще трішки більше для них тут. І сама тримається, і ще й нас усіх підбадьорює-підтримує!
Її троє синів з початку повномасштабного вторгнення захищають Україну, донечка – волонтерить разом із мамою. Один із старших хлопців пішов на фронт добровольцем ще з 2014 року, був поранений, але незважаючи на важке поранення, з початком повномасштабного російського вторгнення знову подався захищати усіх нас. Молодшого сина, Колю, я навчала у школі – чесний, спокійний, врівноважений, він ще тоді був великим борцем за справедливість, – пригадує Наталя Андріївна. – Це чудова родина справжніх патріотів – без пафосу, без голосних слів вони стали на наш захист. Захоплююся невичерпним оптимізмом Мами з великої букви, котра виховала справжніх Героїв! Низький їй уклін і велика шана!
Волонтерство об’єднує: люди волонтерять цілими родинами, а усі разом ми співпрацюємо цілими громадами! Так, наші волонтери Любецької громади тісно контактують із волонтерами з Ріпок, які створили громадську організацію “Реальна Співпраця”. Не втомлюся повторювати, що разом ми – сила! І величезна вдячність тим людям, чиє серце – золоте, і саме тому вони – волонтери!”.
