Світло для героїв – від сильного духом!
“Коли робив свої перші окопні свічки, трохи намучився: пальці рук не працюють, то, щоб розрізати картон, затискав ножиці у тиски і так нарізав.
Так, непросто це – але якщо я не можу допомогти нашим хлопцям фізично, то можу принаймні зігріти їх в окопах”.
Коли у людей велике гаряче серце, вони хочуть обігріти інших. Вадим Базюк пересувається на колісному кріслі, але його серце і руки невтомно творять світло і тепло для бійців на фронті. На нинішній день він зробив та відправив на фронт … сім тисяч окопних свічок!
“За весь час, що роблю свічки, парафіну використав десь півтори тони. Це тільки закуплений, а ще ж багато люди приносили і присилали… Зараз у мене в роботі десь 200 кілограмів парафіну – але це ненадовго, я його швидко вироблю. От зараз говорю із вами і заливаю свічки. Хочу використовувати кожну вільну хвилину, аби допомагати!”.
Не виїхали, бо вірим в ЗСУ
Нещасний випадок 12 років тому змінив його життя – але не забрав сили духу та бажання нести світло!
“Я з Тернопільської області. Вивчився на столяра, а після навчання переїхав до Києва на роботу. Жив, працював, а тоді сталася біда: пішов на став купатися, невдало стрибнув у воду і зламав шийний відділ хребта”.
Перші роки було дуже важко – життя поділилося на “до” і “після”, чоловік не знав, як жити далі. Вибратися з депресії допомогли друзі – друг підштовхнув тренуватися, працювати над собою, їздити на реабілітації, у санаторії. В одному з санаторіїв у Саках, в українському Криму, у 2013 році, Вадим і познайомився з Іриною – вона теж пересувається на візку.
“Зрозумів, що знайшов свою долю – і за кілька років ми одружилися, я переїхав до неї на Львівщину. Уже сім років ми – сім’я, три роки тому у нас народилася донечка Софійка! Вона – наша найбільша радість!” – каже Вадим.
Коли маленькій Софійці був тільки рочок, розпочалася повномасштабна війна…
“Були шоковані, розгублені, стривожені – навіть не описати усіх емоцій! Ми обоє у візках, з малою дитиною – навіть у сховище піти не могли… Люди виїжджали цілими родинами, а ми… вирішили залишитися! Чому, питаєте? Бо віримо в ЗСУ!”.
Навіть маючи змогу виїхати, вони залишилися. І стали допомагати військовим.
“Ми бачили, як наші військові неймовірно мужньо захищають нас, протистоять московській орді – і хотіли допомагати їм усім, що в наших силах, – розповідає чоловік. – Спершу донатили на різні фонди і волонтерам”.
“А потім я випадково побачив статтю про окопні свічки – тоді, рік тому, “бум” на них тільки починався. Я зацікавився, це стало своєрідним викликом для мене – чи зможу я сам це зробити? Тут ще й так співпало, що мав частину матеріалів для таких свічок: я любитель риболовлі, і назбирав удома багато порожніх баночок з-під кукурудзи – ніс їх додому, щоб не викидати десь на березі. І тут зрозумів, що вони можуть стати у нагоді. Сказав дружині – давай, я спробую, і вона мене підтримала у цьому. Після травми у мене не працюють пальці рук, проте я увесь час намагався щось самостійно робити – раніше пробував займатися столяркою, робив кухонні дощечки”.
Так, спершу Вадиму було нелегко – і картон нарізати, і скручувати його, та й з парафіном гарячим було складно. Свою першу партію – 13 окопних свічок, які він сам власноруч зробив і відправив на фронт, запам’ятав на все життя!
Окопні свічки: тепло для героїв
“Рідні та друзі, зрозумівши, що я налаштований серйозно, взялися мені допомагати. Я побачив у соцмережах машинку для накручування картонe – і друг зробив таку для мене, з нею справа вже швидше пішла! А племінник дружини взявся допомагати із парафіном: великі парафінові плити треба порубати на шматки, завантажити в ємність, де вони будуть плавитися. Спершу плавили парафін просто у чайнику, пробували навіть розводити багаття і у відрі на вогні розігрівали”.
Яким же було щастя Вадима, коли хлопці-волонтери з Дніпра, дізнавшись про те, що він виготовляє окопні свічки, вислали йому спеціальну плавильню – такий унікальний змайстрований ними пристрій: з електричною плиткою, до якої зверху прикріплена чимала металева чимала бочечка з краном. Завантажуєш туди парафін, він нагрівається, плавиться, а тоді просто відкручуєш краника і заливаєш віск у баночки з картоном – це дуже зручно, з ним робота просто закипіла!
“Я виготовляю різні типи свічок – менші, які горять годину-дві і більші, які аж до восьми годин можуть світити та гріти! До справи підходжу серйозно, перед тим, як братися заливати, проводив тести, пробував – скільки часу яка свічка буде горіти, тож нині усе знаю точно.
Перетворив нашу літню кухню під майстерню – нині вся робота кипить там. Щодня по чотири-п’ять годин працюю зі свічками – рідні допомагають, підтримують. Дружина – з донечкою, але коли видається вільна хвилинка, теж долучається, допомагає. А маленька Софійка – головна помічниця! Підносить баночки, складає. У нас, можна сказати, сімейний волонтерський підряд – і донечка вже до нього долучається. Софійка узагалі молодчинка – дуже нам допомагає у всьому: і вдома, і у волонтерстві, вона ще й сама не до кінця розуміє, скільки вже зробила для наших хлопців”.
“Хлопці пишуть, дякують – свічки стають у нагоді, і я тішуся, що можу допомогти таким чином!”.
У теплу погоду чоловік сам завозив свічки на “Нову Пошту” – чіпляв до візка спеціальний велопричіп, їхав на пошту і відправляв. А що по снігу так не поїдеш, нині просить або друзів-волонтерів, щоб забрали і завезли свічки, або хлопців з “Нової Пошти” – вони його уже знають, приїжджають, допомагають.
“У мене є сторінка у TikTok, де я розповідаю про те, що роблю – хочу своїм прикладом надихати інших допомагати, виготовляти окопні свічки. Багато людей пишуть, підтримують, допомагають продукцією – парафін матеріал дуже розхідний. Люди привозять парафін, із церков передають віск – церкви передають огарки від свічок, бджолярі діляться воском – суміш воску з парафоном довше горить та приємно пахне.
Завдяки усім, хто допомагає, закуповуємо хлопцям тепловізори, термобілизну, хімічні грілки, збираємо кошти на ремонт машин і на все, що потрібно військовим. Дякую людям, які допомагають, донатять і довіряють. Без вас би цього не було. Тішуся, що своєю роботою можу трохи полегшити бійцям побут на передовій і також долучитися до нашої перемоги!
Нині багато наших військових дістають важкі поранення, залишаються з інвалідністю. Що б я їм порадив зі свого досвіду? Щоб хлопці не замикалися в собі, не залишалися у чотирьох стінах удома, а щоб друзі-рідні допомагали їм адаптуватися. Для людини з інвалідністю дуже важить підтримка друзів. У чотирьох стінах дуже складно – знаю зі свого досвіду. І на моєму ж таки прикладі можна побачити, що інвалідність не стала на заваді продовжувати жити, знайти любов, відчути радість батьківства, а нині і допомагати нашим захисникам!”.
