Три сотні каверів – на фронт
“А я знаю, чи я волонтерка? – усміхається 68-річна Любов Петрівна. – То вже ви мені скажіть… Я ото в’яжу собі й не думаю, волонтер я чи ні. – Аби хлопцям допомагало, оце головне!”.
Попри проблеми зі здоров’ям, жінка зв’язала майже три сотні (!) маскувальних накидок-каверів для військових!
“Я на них “бабайки” кажу, бо тих нинішніх, “модніх” слів уже не потрафлю, – сміється пані Люба. – Але спробувала плести, і стало мені вдаватися, а річ то на фронті потрібна, так ото й роблю. Разом – до перемоги!”.
"Скільки дасть Бог сили – стільки й допомагатиму!"
Пані Люба живе у селі Високе на Чернігівщині.
“Живу сама, – розповідає жінка. – Чоловіка не стало двадцять років тому. Маю двійко діток, п’ятеро онуків – то мій скарб і моя радість! Роботи удома завжди вистачає, але коли плету для наших військових – то для мене як віддушина!
Уже майже триста накидок сплела – ото трохи приболіла останнім часом, то збавила оберти, а так навіть по три на день могла зв’язати, а зараз спина болить, руки-ноги німіють… Але нічого, скільки дасть Бог сили, стільки й допомагатиму!”.
Зимою пані Люба працювала-плела у хаті, а зараз потепліло, то вона перебралася у літню кухню. Вона встає о п’ятій ранку і відразу туди, береться за нитки і – гайда до роботи! Каже, що їй все одно не спиться, то і думає, хоч хлопцям допомагатиме.
“П’ять разів на день колю інсулін – ходити кудись у волонтерський штаб не маю сили і здоров’я, то отак удома роблю, що можу.
Плету і думаю, щоб помогло солдатикам нашим, – потай витирає сльозу Любов Олександрівна, – щоб скоріше Перемога була.
Інструмента не треба до тої справи ніякого – на сітку нанизую і зав’язую одна біля одної ниточки з мішковини.
Зимою плела “бабайки” білі, зараз такі зелено-коричневі, під колір трави, а восени жовто-зелені, як листя. Тут усе важливо, кожен стібок, кожна ниточка, немає нічого дрібного, незначущого…”.
“Нитки мені наші волонтери постачають, дякувати їм – село у нас активне, багато хто допомагає, долучається, всі щось роблять. Ниточка до ниточки – так і виплітається наша перемога… Разом – до перемоги!”.
Разом до перемоги: волонтерить уся родина
Готові “костюми” від Любові Олександрівни їдуть на фронт, до наших захисників.
Волонтери розповідають, що військові з великим теплом і вдячністю приймають ці кавери, знаючи, що за кожною накидкою стоїть людина, яка дбає про них. Це не просто плетені накидки – це зв’язок між тими, хто бореться, і тими, хто підтримує їх з тилу.
“У мене син волонтерить, то не раз їздив на Схід, відвозив хлопцям допомогу, і “бабайки” мої також передавав, – розповідає жінка.
– Хлопці беруть, дякують, а син радіє, каже: “Мені приємно, що це мама моя їх плете”. Отак разом – і до перемоги!”.
Волонтерять в родині Любові Олександрівни всі: і син з невісткою, і донька із зятем. Особливо зворушливо спостерігати, як маленька онучка Злата, якій ще немає і двох рочків, намагається допомогти бабусі – смикає по ниточці, щоб сплести накидку для військових. Для неї плетіння “бабайок” – не просто гра, а важливе заняття, яке вона виконує з усією серйозністю і завзяттям.
“Я так і дітей ростила: в любові до рідної землі і з бажанням допомогти ближньому з самого дитинства, – каже Любов Олександрівна. – Виросте онучка і згадуватиме, як її бабуся навчила її бути доброю і відданою своєму народу”.
Дякуємо Вам, дорога Любов Олександрівна, за Вашу невтомну працю і велике серце. Нехай Ваші руки не знають втоми, а серце завжди буде сповнене тепла і радості, любові і надії.
