Сенс життя – зберегти те цінне та важливе, що є...
У чому знайти силу і сенс життя, коли війна руйнує твій дім і, здавалося б, усе твоє життя?
Минулої весни на руїнах свого дому пані Жанна із Новоселівки, що на Чернігівщині, сказала неймовірно сильні слова. “Коли ми втратили наш дім – спершу було таке відчуття, ніби втратили ґрунт під ногами, – зізнавалася вона. – Але я втішала себе думкою, що усе найцінніше міститься не у чотирьох стінах, а – у серці…”.
Їхня історія схожа на багато інших – уцілілих будинків у Новоселівці, котру окупанти буквально рівняли з землею, обстрілюючи щодня, практично немає…
Проте вражала сила духу та оптимізм тендітної жінки: “Ми не можемо повернути все як було. Але ми можемо зберегти те цінне та важливе, що є… Найголовніше — це те, що я маю кого тримати за руку і що є кому простягнути руку допомоги! І якщо ми колись змогли на порожньому місці збудувати стіни і створити відчуття дому, то зможемо зробити це ще раз! Так, зараз на місці нашого будинку руїни – це дуже боляче, але це – не лише про втрату… Це – водночас і історія нашої боротьби, нашої мужності, сили та нескореності!”.
"Що таке щастя – це коли у руїнах будинку знаходиш живим свого кота"
“Знаєте, що таке щастя – це коли у руїнах будинку, в якому ти жила, знаходиш живим свого кота… Я, – розповідає Жанна, – коли вперше їхала подивитися на те, що залишилось від дому, розуміла, що буду плакати, але навіть подумати не могла – що від щастя… Річ у тому, що коли ми минулої весни виїжджали із Новоселівки – а були там до середини березня, волонтерили, носили їжу на блокпости нашим хлопцям, збирали для них продукти та теплі речі і поїхали аж тоді, коли самі військові нас про це попросили, – так от, виїжджаючи, ми ніяк не могли знайти нашого кота Рижика. Він, злякавшись вибухів, утік і як ми не шукали, як не кликали – його ніде не було… Ми поїхали у Чернігів до моєї подруги, і як тільки обстріли трохи вщухли, повернулися до Новоселівки – будинку уже не було, проте з підвалу сусідського будинку (він теж згорів, а от цокольний поверх уцілів) до нас прибіг… наш Рижик! Навіть не передати, як я зраділа! Найважливіше – це життя, а стіни ми відбудуємо! Рижик нині з нами щодня на будівництво їздить: вранці – туди, і увечері – назад, я його самого тепер ні на хвильку не залишаю! Куди ми – туди і він!”.
Навідуємо пані Жанну за рік після нашої першої зустрічі – і на подвір’ї замість обгорілих руїн бачимо… новий дім!
“Ще є над чим працювати, але сподіваюся, що улітку ми уже зможемо жити у своєму домі. Чим ми живемо сьогодні – надією! – не стримує емоцій жінка. –На фундаменті розваленого дому ми взялися будувати новий – так, тільки кухня і дві кімнати, але це знову буде наш дім… Наша історія – це не просто історія відбудови, це – історія того, як оживають будинки і душі, зруйновані війною!”.
Гуртом – проти руїни!
“Спершу, скажу чесно, було дуже важко – здавалося, сльози та розпач заповнили кожен куточок серця. Будинку тільки три роки, він зовсім новенький ще був… Але навіть це не головне. Це ж був наш дім – не просто стіни, дах та меблі, а наші спогади, наш шлях, який ми пройшли як сім’я. Наша мрія, яку ми довго плекали і дуже важко на неї заробляли, разом будували, вкладаючи стільки душі та праці, і дуже важко було бачити усе це зруйнованим. Тому нам потрібен був якийсь поштовх, відправна точка для того, аби витягнути себе із прірви, віднайти внутрішню силу і взятися відбудовувати своє життя. І цим стимулом стала волонтерська допомога!
До речі, волонтери Goodacity – одні з перших, хто торік побував у мене на подвір’ї. І, побачивши таку щиру й дружню допомогу, ми ніби ожили, отримали сили боротися далі!
І в цьому був сенс життя – в любові, допомозі та підтримці один одного в складний момент. Бо коли ти маєш підтримку, то можеш здолати будь-які труднощі. І коли люди допомагають один одному, то вони здатні на набагато більше, ніж коли б вони були самі.
“Великий людський мурашник” – саме така асоціація насамперед спадає на думку, коли пригадую, з чого починалася наша відбудова.
Коли попросили допомоги у розбиранні завалів, відгукнулися усі, ніхто не сказав: “Давай після війни“, – сміється пані Жанна… Знаходити сенс та зберігати оптимізм, відчувати єдність та підтримувати одне одного — це те, чому ми активно навчаємось кожен день протягом війни.
Дякую волонтерам із Об’єднання добровольців “Бо Можемо”, які прийшли на розбір завалів, дякую за допомогу із матеріалами Андрію Олексієнку та БФ “Дах–Чернігів”. Із сусідньої Корюківки теж приїжджали люди допомагати розбрати завали, навіть із сільським головою – і це так надихало! Ми удвох із чоловіком самі розбирали б це дуже довго, а усім гуртом – справилися буквально за кілька днів! Кожен день, коли розбирали завали, таке враження, що зникав тягар із серця – я дивилася вже не на розвалини будинку, а на місце, де ми зводитимемо наш новий дім…
Сенс життя під час війни: роби, що можеш і там, де потрібно
“А далі робота уже закипіла – як то кажуть, “з миру по цеглині” – нам допомагали дуже багато волонтерів та благодійних фондів, за що їм усім – щире дякую!” – каже Жанна. – Людська доброта та взаємодопомога просто окриляють! Які ж у нас люди класні – всі один за одного горою! Будинки зруйновані, а люди незламні – це про нашу Новоселівку! Ми тут усі одні одним допомагаємо: сусідка недавно пожалілася, що в неї розсада помідорів посохла, то я з нею поділилася – а наступного дня, дивлюся, вона іде, квіти мені несе – каже, це щоб тобі на душі веселіше було…
Любов до життя – це і любов до всього живого, – переконана жінка. – Коли було дуже важко і підступав відчай, я бралася саме за роботу коло землі – вона давала мені сили. Казала собі: “Ось зараз засиплю яму від авіабомби і посаджу туди грушу – і вона буде у мене цвісти і радувати. Посадила виноград, квіти, дерева… Так як ми, українці, любимо свою землю – так ніхто її не любить! Вони рівняли нас із землею градами та авіабомбами, а ми не здалися – трималися за неї, вгризалися у неї, і вижили…
Війна змінила людей – ми всі стали більш чуйними до чужого горя, ми всі йдемо на допомогу одні одним. До кого б я не зверталася – нам усі допомагали, щиросердно.
Днями на ринку розмовляла зі знайомою – побідкалася, що не маю взуття на город, то чужа, незнайома мені людина прийшла і принесла мені взуття!
Щоразу, коли у нас волонтери працювали, я їх просила – а давайте ще нашим сусідам допоможемо – бо хочеться ж і їх підтримати… А сусіди на нас дивляться – і давай і собі відбудовуватися! Що би я порадила людям, котрі опинилися у такій же ситуації? Ніколи не впадайте у відчай, не закривайтеся в собі, стукайте у всі двері, і вам відкриється. Ми своїм прикладом хочемо показати людям – дивіться, ми змогли, і ви також зможете! Роби, що можеш і там, де потрібно. Жити та боротися, ніколи не здаватися – це найважливіше завдання, це нині сенс життя для кожного з нас!
Я вірю, що у нашому селі, у нашій країні все буде добре – що ми всі разом зможемо побудувати сильну, процвітаючу і щасливу Україну. І ніхто нас не зупинить, бо ми маємо в собі таку неймовірну силу, таку могутню енергію! Нехай вся наша країна буде наповнена любов’ю, добром та взаємодопомогою! І нехай кожен з нас стане променем світла, який зігріє серце кожної людини навколо, і який допоможе нам пройти крізь будь-які випробування! Разом ми можемо все!”.
