Війна змінила життя кожного з нас. Ми навчилися відрізняти по-справжньому важливе від другорядного, друзів від ворогів, а ще – по-новому подивилися на власний дім. Дім, який став значно ширшим за квартиру, район чи навіть рідне місто. Наш дім, наша зона комфорту – це 603 548 кілометрів квадратних! Це вся наша Україна – неймовірна і незламна, країна фантастично сміливих, сильних та добрих людей!
Старт
Бачення та настрій
«Коли ми втратили наш дім – було таке відчуття, ніби втратили ґрунт під ногами, – зізнається пані Жанна з Новоселівки, що на Чернігівщині.
– Але я втішала себе думкою, що усе найцінніше міститься не у чотирьох стінах, а – у серці… Найголовніше — це те, що я маю кого тримати за руку і що є кому простягнути руку допомоги… Ми не можемо повернути все як було. Але ми можемо зберегти те цінне та важливе, що є…».
Крок 1. Допомагати – просто
«Нашу Новоселівку рашисти буквально рівняли із землею, – розповідає жінка. – Навіть нині на поруйновані обійстя страшно дивитися – уцілілі будинки тут рідкість, їх на пальцях можна порахувати. Майже 147 хат згоріло, ще 167 пошкоджено. Мова цифр суха, їй не описати тої біди, яка прийшла на кожне подвір’я, історії втрат та болю… Але це водночас і історії нашої боротьби, нашої мужності, сили та нескореності!
Найстрашніші перші тижні наприкінці лютого-на початку березня ми залишалися вдома. Активно волонтерили – по кілька разів на день приносили їжу на блокпости нашим військовим, котрі боронили Чернігів, збирали для них продукти та теплі речі…
Але з кожним днем у Новоселівці ставало все небезпечніше та гарячіше, і військові нас переконали хоча б на деякий час залишити домівку, просячи: «Виїжджайте, бо тут уже дуже небезпечно».
Ми поїхали до моєї подруги у Чернігів – хоча там не було набагато безпечніше, адже місто обстрілювали також, причому дуже жорстоко. Спокійних та безпечних місць там просто не було… У короткі та нечасті проміжки між обстрілами ми навідувалися додому, в Новоселівку – набрати з погребу картоплі, овочів… Потім уже навіть не їздили, бо там було справжнє пекло, а одного дня до нас зателефонували сусіди і сказали: «Можете уже не їхати за картоплею – немає більше вашого дому». Ці слова просто збили з ніг…
Перші дні були сльози і розпач – душа боліла. Це не просто стіни, дах та меблі… Це наші спогади, наш шлях, який ми пройшли як сім’я. Це наша мрія, яку ми довго плекали і дуже важко на неї заробляли. Усе життя ми з чоловіком мріяли про свій дім, разом будували його, вкладаючи стільки душі та праці. Будинку тільки три роки, він зовсім новенький ще був. Так незвично казати слово «був»… Але коли приїхали на руїни дому, там нас чекала і радісна звістка…
Крок 2. Відродимося сильнішими!
Коли ми виїжджали, не змогли взяти з собою свого котика Рижика, – він, злякавшись обстрілів, утік, і знайти його ніяк не вдавалося… Дуже хвилювалася за нього – але, як виявилося, він заховався у сусідському домі – будинок сусідів також згорів, а от цокольний поверх уцілів, і це врятувало котику життя. Коли Рижик, почувши наші голоси на подвір’ї, прибіг до нас із чоловіком, я вперше за довгий час заплакала на руїнах нашого дому не з розпачу, а на радощах! Життя – це найцінніше!
А потім взялися до розбирання завалів, розчищення подвір’я, посадили город, – і коли ти зайнятий справою, це не дає тобі змоги падати духом. Особливо, коли ще й знаходяться небайдужі люди, які допомагають – спасибі Goodacity за необхідні речі, без яких ми не змогли б облаштувати побут і роботу на обійсті, де не залишилось практично нічого… Люди нині потрохи відбудовуються – хто за свій рахунок, кому волонтери допомагають, кому держава… Відчуваю, що якщо ми так разом, всією країною піднажмемо, то швидко все відбудуємо!
Старожили села, котрі пам’ятають ще другу світову війну, розповідають, що тоді Новоселівка також була практично зруйнована – адже це «ворота» до Чернігова. Цієї весни російські окупанти дійшли тільки до початку села – і далі їх не пустили… Тут проходила найзапекліша лінія оборони, – і наші військові своїм неймовірним героїзмом врятували не лише Чернігів, а й Київ! Ми всі разом витримали удар. Ми разом відбудуємо кожен будинок і вулицю, висадимо нові дерева та клумби, понівечені російськими снарядами. Окупанти понищили наші будинки, наше майно, але їм не знищити нас. Не знищити нашу волю, наші руки, наші знання, наші душі та уміння єднатися і допомагати одні одним.
Фініш
Час підбивати підсумки
Немає нічого ціннішого за людей, які нас оточують! Тільки разом нам вистачить сил і натхнення відбудувати нашу країну та наші оселі, відновити та впорядкувати усе поруйноване. Ми відбудуємося та відродимося сильнішими, і збережемо цей дух єднання та добра!
Дозволь собі цю розкіш!
Робити добро дуже просто!
Знаєш школу або інший заклад, якому потрібна допомога?
Хочеш взяти участь в нашій наступній акції?
Хочеш дізнатися, як ти можеш допомогти?