Солодка справа – на допомогу ЗСУ!
Ігорчику з Дніпра недавно виповнилося 10. Ось уже майже півтора роки маленький волонтер продає хенд-мейд льодяники – а кошти, виручені за них, це його допомога військовим!
Почав свою “солодку справу” маленький волонтер з великим серцем ще у вісім років – і за цей час уже отримав безліч “дякую” від українських військових та зібрав для наших захисників майже 90 тисяч гривень!
“Візьміть льодяяяники на користь ЗСУ!”, – дзвінким голосом закликає хлопець, облаштувавши своє “робоче місце” з смаколиками просто на вулиці, безпосередньо підспівуючи та пританцьовуючи.
У літню спеку та осінню негоду, і навіть незважаючи на зимові морози його ентузіазм не холоне – погодні вибрики можуть сповільнити “солодку справу”, але не зупинити!
“Він робить це сам, свідомо і з величезним бажанням”, – каже тато хлопця Денис.
З ним та з Ігорчиком ми і говоримо про “солодку справу” на допомогу ЗСУ!
Тату, а як ми можемо більше допомагати нашим військовим?
“Ігорчику, зайчику, у нас повітряна тривога…” – наша розмова починається під гул сирен. 10-річний Ігор швиденько збирає свої нехитрі дитячі скарби і біжить в умовно безпечне місце.
“Ми не нехтуємо тривогами – по Дніпру ворог гатить часто, – каже тато хлопчика. – Під час останньої масової ракетної атаки було дуже гучно і страшно – Ігор злякався… А коли оговтався від шоку, сказав: “Нам треба ще більше льодяників і більше допомагати – щоб наші військові мали як нас захищати!”.
З чого почалася “солодка справа”? Мабуть, з того ж, що й в усіх – із бажання допомагати! Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, Ігор разом із татом Денисом були тільки удвох, і батько його брав із собою на роботу і взагалі усюди, бо боявся залишати самого вдома. Вони разом їздили у волонтерські штаби: привозили речі з дому, які різали на смужки для коктейлів Молотова – готувалися до того, що будуть відбиватися усім, чим можуть. Ігорчик якось умить подорослішав, він бачив, яка була звідусіль потужна допомога військовим. Був єдиний порив – треба щось робити!
“Пригадую, як Сергій Притула оголосив мега-збір на Байрактари і ми захотіли долучитися. У мене на картці було тільки 37 гривень – і я їх усі відправив. А син підійшов, запитав: “Тату, а як ми можемо більше допомагати нашим військовим? А якщо я всі-всі свої іграшки продам, ми зможемо їм “байрактара” купити?”. Ігор мав дуже багато цікавих ідей про те, як ми би могли допомагати військовим, і, перебравши їх всіх, ми з ним вирішили зупинитися на льодяниках – з обов’язковою умовою від Ігорчика, що він буде долучений до процесу готування та їх продажу”.
У невеликій кухні гуртожитку, де вони живуть останніх три роки, кипить робота: закипає карамель на льодяники.
“Технологічний процес виглядає так: найгарячішу частину льодяників – ту, де треба плавити цукрову карамель – роблю я, бо ж гаряча 140-градусна карамель на плиті, яку треба помішувати і додавати нові інгредієнти, для дитини може бути небезпечною. У мене і самого є декілька опіків на згадку, – розповідає пан Денис”.
“А Ігорева сфера відповідальності – розкласти молди (спеціальні силіконові форми для льодяників), поставити палички. І – звісно ж, розповсюдження – це вже повністю його “парафія”!”.
За тиждень вони можуть виготовити до двох сотень льодяників! Починали зі звичайних класичних льодяників, а нині лінійка смаків стала дуже широкою, є чим посмакувати навіть найперебірливішим гурманам: мохіто, лаванда, барбарис, зелене яблуко, горіх, персик, вишня, апельсин, кавунова жуйка. До класичної основи вони додавали різні смаки, підбирали рецептуру під кожен тип льодяників, експериментували, куштували (для Ігоря це – найприємніша частина!) і багато смаків відхилили – нині є 14 смаків, які пройшли неабияку селекцію.
Допомога військовим – уже 90 тисяч!
Льодяники, які Ігор продає на користь ЗСУ, вартістю 10 гривень за один: з кожних 10 гривень 8 перераховують на армію, 2 гривні залишають на матеріали.
“Чи рахували, на скільки уже допомогли нашим військовим?”, – запитую пана Дениса.
“За нашими записами-підрахунками, уже майже на 90 тисяч гривень! – каже чоловік. – Часто бувало таке, що побачивши напис “На допомогу ЗСУ” людина залишає куди більшу суму, ніж коштують кілька придбаних нею льодяників, або просто “підвішує” солодощі для інших: оплачує з десяток льодяників і просить пригостити ними, скажімо, місцеву дітлашню. Ігор дуже совісно ставиться до таких прохань, бігає за дітками, пригощає їх, для нього це надзвичайно приємна місія!”.
Для того, щоб показати людям чистоту своїх намірів і прозорість роботи, Ігорчик з татом мають і такий варіант, коли людина при них донатить певну суму на волонтерський фонд, якому довіряє, і на цю суму отримує від них льодяники. Вони ж самі відправляють зароблені продажем льодяників кошти як на великі волонтерські фонди, як-от «Повернись живим», фонд Сергія Притули чи United 24, так і на адресні звернення тих чи інших підрозділів, яким потрібно закрити поточні потреби – снайперу на приціл чи нашим захисникам під Авдіївкою на схеми для коптерів. Допомога військовим важлива уся!
“Подякам від військових чи “сувенірам” від них – шевронам, гільзам із підписами – Ігор радіє неймовірно! На стіні в кімнаті у нас висить подяка від підрозділу: для сина це дуже сильно і значимо, так він наочно бачить і розуміє, що його праця недаремна! Навіть шматок від збитого літака російського є!”.
“Не просто літака, а СУ-34! – включається в розмову Ігорчик. – То наші військові збили і мені подарували! Вони дуже круті, найкращі в світі!”.
Ігор навіть взимку виходить з льодяниками, але коли холодно, то менше часу проводить з ними на вулиці, а влітку – тут уже йому воля! Бували, щоправда, і такі дні, коли йому не вдавалося продати нічого, узагалі жодного льодяника – він тоді дуже сумував, але наступного дня все одно збирав всі свої сили і йшов на вулицю з ними!
“Я йому пояснюю – нехай це буде маленька справа, головне – не відступати і робити це постійно! Адже навіть океан складається із маленьких крапельок, і вся велика допомога складається із маленьких щоденних кроків! І синочок це розуміє. Я йому не нагадую кожного дня, що от, мовляв, тобі ще треба йти льодяники продавати: він сам дуже свідомо до цього підходить, зробив уроки, поїв – і до справи!”.
У Ігорчика є два місця, де він продає льодяники, уже і постійні покупці є. Він закликає їх так активно, так щиро, так драйвово – видно, що робить це він за велінням серця! Попри те, що Ігор – народжений в росії і перші роки свого життя жив там, він виріс справжнім українським патріотом!
“Зі своєю дружиною, яка жила в тюмені, я познайомився дванадцять років тому в інтернеті, закохався і поїхав туди до неї. Ми відразу планували, що житимемо в Україні – проте вирішили кілька років попрацювати там, аби заробити на власне житло. Коли народився Ігорчик, я навчав сина удома по українських книжках. Він змалку і говорив, і читав українською – для мене це було дуже важливим”.
“Приїхали сюди, в Дніпро за півтора роки перед повномасштабним вторгненням – грошей вистачило тільки на кімнату в гуртожитку, але ми раді і тому. Головне, що – Вдома! І будемо і далі допомагати всім, чим можемо, нашим військовим, які захищають наш спільний дім, нашу Україну! Дуже хочеться, щоб ті, хто захищає нашу землю від ворожої навали, відчували нашу підтримку. Дякуємо всім, хто допомагає і донатить, дякуємо ЗСУ за кожен новий день!”.
