Безпритульні тварини – як їм допомогти
Безпритульні тварини на вулицях – а як уявляєте їх собі ви? “Бачите красиву, товстеньку, люблену собаку – знайте, її опікає “мама” Столярова”, – сміється пані Олена. І це саме той випадок, коли у жарті усе – абсолютна правда! Те, як доглядають і леліють тварин подружжя чернігівських зооволонтерів Олена та Анатолій – це щира і абсолютна любов! Любов настільки велика, що її вистачає аж на 65 (!) підопічних песиків!
Годувати, лікувати, стерилізувати, дбати, опікати і – найголовніше – Любити! Для пані Олени та пана Анатолія це – щоденна реальність, яку вони дарують своїм підопічним.
Безпритульні – такі "притульні"!
“Безпритульні тварини – це мій біль, – каже Олена Столярова. – Знаєте, про що я мрію? Мрію про те, щоб зовсім не було безхатніх тваринок, зовсім! І щоб придбати цуценятко, чи кошенятко було неймовірно складно і несамовито дорого, щоб це був та-а-кий дефіцит, щоб люди трусилися над тим, аби його придбати, і не для буди та ланцюгу, а – для любові… Бо вони на це заслуговують!
За нами надворі завжди усі діти і собаки біжать – бо вони найчистіші душі, чують добрих людей, – усміхається жінка. – З чого усе починалося? З народження… З родини – бо ж звідти закладається людяність. У нас завжди були тварини. Завжди! В нас із чоловіком немає жодного спільного фото, на якому до нас би не тулився якийсь “хвостик”… Оця трепетна любов до всього живого, розуміння його важливості та цінності – вона поєднала нас і надихає нас уже багато років. Подивіться на родини, де панує Любов, Довіра – вони щасливі і цінують не тільки один одного, а і все живе навкруги.
Ми з чоловіком намагаємось хоч якось полегшити та скрасити життя безпритульних тварин, бо, окрім їжі, їм потрібна наша Любов та піклування, бути поряд. За 20 років під нашим наглядом опинились більше 65 песиків, про кожного можна писати повісті – про біль, зраду, каліцтво… Зазвичай після стерилізації( а це обов‘язково) і лікування, ми вже любимо їх і не можемо покинути на тяжке існування без їжі і навіть води, тому беремо їх під свою опіку.
У нас на дачі, у селі на Чернігівщині живуть 12 стареньких собак – взяли їх хворими, нещасними, щоб хоч віку доживали у любові та комфорті… А вони віджили – ми їх вилікували любов’ю, і нині вертають цю любов нам – сторицею! Які ж це віддані та люблячі душі! Так нині і живемо “на два фронти”: чоловік трохи в селі – бо там треба доглядати за «хвостатим хазяйством»; а трохи тут, допомагає мені – їжджу на Подусівку годувати безпритульних тварин. На одне годування беремо 4-5 дванадцятилітрових відер з кашею з м’ясними обрізками чи бульйонним набором, а ще сухий корм – мішок за тиждень тільки хрум – і нема! І так – щодня впродовж… більше ніж двадцяти років!
Собаки усі в будках з “євроремонтом” – якісних, теплих, сухих, доглянуті, проліковані, мають усі необхідні щеплення – від сказу, від глистів. Не хочу, щоб люди думали, що це я вихваляюся тим, як допомагаю тваринам – ні, зовсім ні, мова про інше… Я насамперед показую усім можливість – ви теж так можете: зробити щось, врятувати, допомогти! Ми своїм життям намагаємось пропагувати гуманне ставлення до тварин і захищати їх право на життя поряд з нами. Безпритульні тварини – вони ж насправді такі “притульні”! Вони завжди раді нам і привітно виляють хвостиком або ніжно муркотять при зустрічі. Вони люблять нас, людей – тож давайте і ми будемо любити їх, втілюючи цю любов у турботі та догляді!
Не буває злих собак! Собаки злі – тільки коли голодні, так само, як і чоловіки, – сміється пані Олена. – Якщо вони ситі, доглянуті, якщо їх ніхто не бив-не травмував, вони ніколи не будуть агресувати. У нас вдома і коти, і собаки і навіть папуга – усі одночасно вживалися, у дружбі і любові! Усі мої “хвостики” – неймовірні добряки, навіть величезний кавказець Геббельс, якого нам залишив на перетримку хлопець із ЗСУ, який зараз під Бахмутом…
Рятую "хвостиків" любов’ю і нею рятуюся сама
Минулої весни, під час активних бойових дій, було дуже важко. У нас в селі під окупацією залишилось 12 песиків, і завдяки небайдужій жіночці Тетяні вони вижили і дочекались нас… Анатолій наступного дня після повномасштабного вторгення, 25 лютого, під нестихаючу канонаду обстрілів та вибухів, ще пішки пройшов туди – 25 кілометрів! – і проніс на плечах мішок корму для собак. Повертався він дуже довго – я його чекала, хвилювалася неймовірно… А далі була окупація… І наш біль – потрапити туди не могли аж до 2 квітня… Я була поранена вибуховою хвилею, але жодного дня не сиділи склавши руки, не ходили до укриття – бо добували, готували, годували, носили воду по 100 літрів на день… Біля нас наші хлопці з ЗСУ стояли, я їм одяг прала: набирали воду зі Стрижня, виварками гріла, а полоскала уже просто в річці, в крижаній воді…
А ще ж допомога тваринам під час війни: по всьому місті під вибухами їздили, намагалися нагодувати, кого бачили, бо безпритульні тварини під час війни особливо вразливі. На моїх очах розбомбили 18 школу – я була поряд, годувала собак… Протримались, і наші підопічні теж, проте, на жаль, не всі – були вбиті серед них, ще у кількох песиків не витримало серце…
Знаєте, чого ніколи не забуду? Як 2 квітня, звільняючи Чернігівщину, їхали на броні наші хлопці, а біля них, на “маківках”, песики і котики, яких вони рятували дорогою! Три машини їхали – і в усіх трьох “на маківці” сиділи тварини. Я коли це побачила, не стримала сліз – оце Люди! На жаль, у нас донині багато хто сприймає домашніх тварин наче предмети, а не живі істоти, а безпритульних тварин і поготів… Вони ж повністю залежать від нас, тому їх життя – це лакмус людяності і духовності суспільства.
Я інколи жартую, що моя просвітницька робота щодо гуманного поводження з тваринами – як вода, що камінь точить.
Щиро радію, коли вдається переконати людину не тримати собаку на ланцюзі чи покращити їй умови, пояснюю, розповідаю, як допомогти тваринам. Мене часто запитують – звідки у тебе стільки терпіння, стільки запеклості, стільки сили, аби щодня, незважаючи на біль, проблеми і нестачу коштів, продовжувати – рятувати, годувати, лікувати, дбати… “З любові!”, – відповідаю. Все те, що я роблю, весь цей огром роботи, все життя можна насправді вмістити в одне всеохопне слово – люблю! Для мене це слово-пароль, це ключ до всього. Головне правило у житті. Головна його мета. Я всіх вилікувала любов’ю. Нею рятую – “хвостиків” та людей – і нею рятуюся сама. Люблю♥️
