Goodacity – Dare to be Good

Історія волонтерки, яка рятує безпритульних тварин.

«Знаєте, є такий вислів – «У світі бракує на всіх доброти, тому є безпритульні собаки й коти…», – каже пані Вікторія. – Так от, я роблю все, що в моїх силах, аби доброти у світі побільшало, а безпритульних тварин стало менше…».

Start

Старт

Бачення та настрій

«Країну на краще змінюють люди, яким не байдуже», – говорить героїня нашої нинішньої історії.  

Зооволонтерку Вікторію Сапон добре знають у рідному Чернігові – за її щире, велике і людяне серце.  Жінка майже чотири десятки років рятує тварин! 

Step

Крок 1. «Тьотя Віка, візьміть кицю…»

Пані Вікторія – унікальна зооволонтерка! Турбота про безпритульних тварин для неї – без перебільшення, справа життя! 

«Нині кажуть зооволонтер, а колись – «котяча і собача мама», – сміється жінка. – Я ж цим уже понад 39 років займаюся. За фахом педагог, працювала  у 24 школі в Чернігові, то дуже діти часто приносили до класу котиків і песиків із вулиці… Пограються, поглядять-приголублять, а тоді коли уроки закінчувалися, діти йшли додому, а я з котиками-песиками залишалася. І куди було їх дівати – ну не викидати ж знов на вулицю! Так я брала їх усіх додому і щоразу моїх підопічних «хвостиків» більшало і більшало. Потім малеча з усіх сусідніх дворів безхатьків до мене приносила – у того лапка травмована, іншого собаки покусали: «Тьотя Віка, ну візьміть котика, він на вулиці помре…»  І що робити? Мушу, мушу брати! Бо дітям треба показувати любов. Так у мене і стало аж майже чотири десятки підопічних пухнастиків… 

Нині у жінки вдома 28 котиків і четверо собак – і це у звичайній міській квартирі на п’ятому поверсі.  «Цифра щодня змінюється, – каже жінка, – адже комусь із чотирилапих вдається знайти нових господарів, ще когось, навпаки, горе-господарі викидають на вулицю, і треба рятувати бідолашку… 

Я веду облік прилаштованих тварин – ще з 1983 року записую у зошит тих, для кого пощастило знайти нових господарів. Таких зошитів у мене – цілі стоси… Підрахувала, що прилаштувала уже як мінімум, три тисячі безпритульних тварин! 

Розказую це не тому, що от, мовляв, яка я молодець. Це не похвальба – це мій біль… Адже це не просто три тисячі тварин, які я врятувала – це три тисячі тварин, які хтось покинув напризволяще. Весь їхній біль проходить через мою душу… Не люблю, коли кажуть: «Усіх не врятуєш»… Але ж тих, хто трапляється на нашому життєвому шляху, ми таки можемо врятувати!  Це я і роблю. Якщо ж усі люди почнуть проявляти любов, турботу, доброту, то проблема безпритульних тварин у нас повністю зникне. Головне, щоб не було байдужості. Країну на краще змінюють люди, яким не байдуже!» 

Step

Крок 2. «Люди скуповували крупи, а я – котячий корм»

«Коли наприкінці лютого почалися перші обстріли Чернігова, люди масово скуповували крупи, а я – котячий корм, – пригадує пані Вікторія. – Про себе навіть не думала, насамперед, аби мої «хвостики» мали що їсти-пити… А потім, коли через страшні щоденні обстріли практично стало неможливо кудись вийти і щось купити, виявилося, що удома продуктів для мене самої практично не залишилося. Величезне дякую добрим людям, які не залишили саму у скруті! Чоловіка не стало два роки тому, ми з котиками-песиками відтоді самі…

Я працюю у Чернігівському Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. У нас дітки віком від 3 років і до 18, із непростими долями, складними життєвими історіями та душевними ранами, які треба гоїти турботою та любов’ю… 

Найстрашніші обстріли ми із понад трьома десятками діток із центру перебули у підвалі, –  пригадує страшні події цієї весни пані Вікторія. – Це було неймовірно важко, діти плакали та боялись – ми їх заспокоювали, як могли, хоча самі не тямилися від жаху…  А ще я увесь час думала про те, що мої «пухнастики» удома самі – після роботи бігла додому, до них – набирала їм воду, годувала, ділилася з ними останнім, заспокоювала… По місту зникали світло, опалювання і вода, навкруги тривали обстріли, літали снаряди та осколки. Це було дуже страшно… А коли приміщення нашого центру розбомбили (щастя, що ніхто під час цього не постраждав, усі були в підвалі і вціліли), було вирішено вивезти дітей у безпечне місце – наших діток прихистили у санаторії в Івано-Франківській області.   

У серпні я приїхала з Чернігова до наших діток із центру реабілітації на Франківщину  – задля цього прилаштувала усіх своїх чотирилапих на тимчасову перетримку.  Але, як виявилося, на новому місці у мене з’явилися нові підопічні…  Коли біля приміщення нашого санаторію на Франківщині помітила безпритульних котиків і собак, зрозуміла, що важить не географія, а – серце! Бо ж рятуєш тварин не лише у своєму місті, а усюди, де вони потребують допомоги. Словом, за двадцять днів я поверталася з Франківщини не сама, а з… трьома котиками і собакою! Відправила свої речі поштою, щоб у потяг узяти тільки найцінніше – сумочку з документами та тварин. Подруги сміялися: «Везти за 600 кілометрів безпритульних котів до своїх понад тридцяти «хвостів» – на це, Віка, тільки ти здатна!» Так, я така! (Сміється – авт.) Але цим врятованим тваринкам, як і багатьом іншим, дуже пощастило, що я – саме така… Не можу, ну не можу я пройти повз покинути тварину! Навіть думки у мене не виникає оминути, «не побачити», переконати себе, що я і так роблю достатньо, що їм допоможе хтось інший… «Якщо не я, то хто?», – ось моє кредо.  Не треба боятися відповідальності. До речі, одного песика, привезеного  з Франківщини, я вже навіть прилаштувала…

Step

Крок 3. На всіх достатньо місця і любові!

Мене часто запитують: «А як вони у тебе всі – три десятки котів і ледь не десяток собак – у квартирі уживаються?» Кажу – а так! У мене всі вживаються, ніхто нікого не ображає. А як по- іншому? Ми всі – єдина країна-рідна Україна! І тварини у нас теж дружні! Подивіться в очі тварини – ви побачите там душу. І ця душа чиста, не лукава, незрадлива…  Я полюбила цю душу.

Історій про долі її підопічних стільки, що з них уже впору писати книгу або знімати фільми. Собака війни Лана – її знайшли на вулицях Чернігова у березні – поранена лапа висіла «на ниточці», в очах – переляк та біль…  

Півроку зусиль та клопіткого і дороговартісного лікування, – розповідає Вікторія Сапон. – Дві операції, стерилізація. Стояло питання про ампутацію частини лапи – але життєлюбність Лани, професіоналізм лікарів (величезна подяка чернігівській ветеринарній клініці «Акула», яка завжди йде мені назустріч у питаннях лікування безпритульних тварин та лікарю Олександру Кулакову!), моє непереборне бажання їй допомогти дали вражаючі результати! Нині Лана бігає та стрибає на всіх чотирьох!   

Зараз доглядаю за песиком Чубиком –  його ще до початку війни збила машина, у нього була серйозна  черепно-мозкова травма. Чубику уже більше 18 років, його пролікували у нашому чернігівському ВСЦ «Крок до тварин» (із його керівницею Тетяна Діденко нас поєднує багаторічна дружба та співпраця), а тоді я забрала його під свою опіку. Непросто, але ми справляємося – ношу Чубика на руках під час прогулянки, годую та доглядаю. Ще є котик Пушок, у якого проблеми із вушком – так багато людей доклалися до його порятунку, зокрема і добродії Goodacity! На ниві  волонтерства доля звела мене із багатьма неймовірними, унікальними людьми – яке ж це велике щастя знати, що ти – не одна! Зооволонтерка Наталія Власенко – людина величезної душі та серця, керівниця ВСЦ «Крок до тварин» Тетяна Діденко, яка рятує багатьох тварин – ці люди, з якими живу на одній хвилі, ділю однакові принципи й цілі, роблять ультрапотрібну справу! Волонтерство загалом дуже витратна справа: важко морально, фізично та й фінансово. Але у нас є любов до тварин. Віримо, що наших однодумців ставатиме усе більше… Я закликаю усіх – допомагайте як тваринам, так і тим, хто допомагає їм! 

Попри всі труднощі, жінка отримує задоволення від догляду за чотирилапими друзями.

«Мені подобається, коли я де б не присіла вдома, а всі мої пухнастики відразу біжать до мене на руки – хтось уже й на спину стрибнув, хтось ногою дереться, хтось муркоче біля ніг, – каже пані Вікторія. – Я пам’ятаю їх хворими, нещасними та худими, коли тільки но потрапили до мене. А коли бачу, як тварини змінюються, одужують, оживають – це величезна радість!»

Finish

Фініш

Час підбивати підсумки

Що головне для волонтера? Коли твоя робота стає поштовхом до змін у просторі навколо! Коли ініціативи й почини знаходять відгук у серцях інших людей, запалюють їх і рух добра довкола шириться й множиться!

Doing good is very simple!

Дозволь собі цю розкіш!

Робити добро дуже просто!

Знаєш школу або інший заклад, якому потрібна допомога?
Хочеш взяти участь в нашій наступній акції?
Хочеш дізнатися, як ти можеш допомогти?