500 кілометрів допомоги!
Історія Максима – це історія про те, як, незважаючи на всі удари долі, не падати духом! І, більше того, знаходити в собі сили допомагати іншим!
“Чому я біжу? Щоб люди бачили – раз я, попри все, знаходжу в собі сили для бігу, отже, не варто здаватися! Нікому, ніколи не варто здаватися.
Ворог забрав у мене частину серця. Але попри біль і втому – я щодня біжу…
Щоб допомагати військовим, які рятують і захищають, щоб жили дорослі і діти. Щоб усе, що ми любимо, не зникло…”.
Ультрамарафонця Максима Уса у Чернігові знає багато хто.
Людина надзвичайно сильного духу, рекордсмен України – попри діагноз ДЦП та інвалідність чоловік подолав ультрамарафон у сто кілометрів!
Життя не раз випробовувало його на міцність і найстрашніший, найболючіший удар припав на весну 2022-го: під час артобстрілу в рідному Чернігові загинув 10-річний син Максима Дмитрик, а дружину Євгенію було важко поранено. Родина досі оговтується від пережитого, проте знаходить у собі сили допомагати нашим захисникам – Максим за допомогою пробіжок збирає на дрони для військових. Цими днями чоловік пробіг ультрамарафон Славутич-Чернігів у 50 кілометрів, а загалом у рамках збору уже набігав понад п’ятсот кілометрів – 500 кілометрів надії та допомоги!
Бігом – по ворогу!
“Я Ус Максим – спортсмен-бігун на короткі дистанції, переможець чемпіонату України серед осіб з вадами опорно-рухового апарату. Займав перші місця на дистанціях 400м, 800м, 1500м. Змагався за Чернігівщину та перемагав”.
“Аматор-бігун на довгі відстані у напівмарафонах, марафонах, ультрамарафонах. Рекордсмен книги рекордів України в номінації “Людина з ДЦП пробігла 100 км”.
Відкриваю збір на FPV-дрони для взводу розвідки 167 бату, 119 бригади ТрО, де проходить службу наш біговий товариш на Чернігівщині.
Моя ціль – назбирати 50 000 гривень.
Це мій перший збір, я дуже мотивований допомогти ЗСУ!
Прошу підтримати мене.
Упродовж збору я буду тренуватися. Бігати кожного дня, поки не зберу кошти, поки не досягну цілі.
Завчасно дякую кожному, хто небайдужий”.
Такий допис розмістив Максим на своїй сторінці у ФБ – і взявся втілювати задумане в життя. Бігає, збирає кошти, щоб допомогти нашим військовим, щоб ми мали чим захищатися. Щоб ворог не ліз на нас. Щоб більше не гинули діти…
“Люди кажуть мені – бігай, не здавайся, тож я так і роблю… Біг мене рятує. Тож вирішив – дай, думаю, поєднаю корисні справи – бігатиму і допомагатиму нашим військовим. Часу дуже не вистачає – попри роботу і клопоти удома, бо ж допомагаю дружині, яка відновлюється після довгого і складного лікування – осколок роздробив їй 12 сантиметрів кістки на нозі, дякую величезне всім лікарям, які допомогли врятувати ногу..
Працюю підсобним робітником – помічник продавця-консультанта, виставляю товар у магазині. Деякі бігуни дивуються – ти ж весь день на ногах, як тобі вистачає ще сили бігати? Не скажу, що це легко – але я не здаюся!”.
Не падати духом – а допомагати!
З чого почався цей проєкт? Знайомий бігун Максима організував збір на 12 FPV дронів – він чималий, на 300 тисяч гривень, і написав, що хто хоче долучитися, допомогти, може стати амбасадором. Максим вирішив допомогти і спробувати закрити хоча б частину зі збору.
“Наразі вдалося назбирати уже більше 46 тисяч гривень – дякую усім небайдужим! Коли люди долучаються, донатять, пишуть, підбадьорюють – це дуже надихає! Я дуже мріяв це зробити і нині втілюю в життя – поки буде тривати збір, я буду бігати і допомагати!
Був період, коли опускалися руки – коли активність збору просіла… Але ж це потрібно не військовим, а нам – бо якщо вони не втримають фронту там, ворог знов прийде сюди. Пробував в тік-току поширювати інформацію про збір, але я не вмію себе рекламувати, якось не моє це… Я просто хочу допомогти військовим і роблю те, що можу і вмію.
Не можу сам воювати, то допомагаю хлопцям таким чином, мій біг – моя зброя… З ним я пройшов довгий і важкий шлях реабілітації. Ще з дитинства я розумів, що не такий, як інші діти, і важко працював над тим, аби могти робити те, що іншим давалося заввиграшки – говорити, ходити…”.
“У 18 років записався в секцію міні-футболу в “Інваспорт”. З 2018 року почав активно бігати. І, коли взявся за біг, зрозумів – моє! Біг був моїми ліками… З 2018 року загалом пробіг 17 431 кілометр. Жодного разу в житті я не зійшов з дистанції – як би важко це не було, не падати духом – мій девіз!”.
100 кілометрів – за 11 годин і 39 хвилин!
У 2020 році Максим пробіг ультрамарафон у сто (!) кілометрів. Так він став рекордсменом і потрапив до Книги рекордів України, а також книги рекордів Чернігова.
“Я в цьому забігу був єдиним бігуном з ДЦП, – пригадує чоловік. – Біг на рівних з усіма, в дощ, було дуже важко. Більш ніж половина учасників не витримали і зійшли з дистанції. А я пробіг сто кілометрів за 11 годин і 39 хвилин, фінішував 66-им зі 150-ти”.
Його рецепт успіху простий. Каже: завжди звик боротися до останнього.
“До марафону на сто кілометрів треба було готуватися не тільки фізично, а й морально – щоб не здатися, не зламатися, не падати духом, бо і повністю здорові люди далеко не всі таке навантаження витримують, – каже Максим. – Пам’ятаю, як після цього приїхав додому, сів на диван і не міг заплющити очей: здавалося, що не прокинуся, якщо засну після такого навантаження… Такий це неймовірний стрес для всього організму був! Наступного дня заново учився ходити, – сміється. – Але відпочив, відновився і знову взявся бігати”.
Дружина завжди підтримує Максима, надихає – бувало, вони навіть бігали разом. Останні півтора роки Максим – її “ноги”. Їй загрожувала ампутація, але, на щастя, ногу вдалося врятувати. Лікування було довгим, болючим, важким, але зараз уже краще, Женя потихеньку уже розходжується, пробує відставляти милиці. Близько півроку, поки тривало її лікування, подружжя жило у Києві, але повернулося додому, до Чернігова – бо що вдома, то вдома, як би важко там іноді не було, які б болючі спогади не накривали.
“11 грудня мені тільки зняли гіпс, нині починаю відновлювати ногу, – розповідає пані Євгенія. – Максим нині бігає за нас обох… Дякуємо усім, хто допомагає! Я була дуже зворушена, коли Максимів збір підтримала мама, старший син якої нині воює, а молодший, як і Максим, має діагноз ДЦП. Така підтримка особливо цінна, вона надихає та окриляє! Мій учень нині – на фронті, воює і моя подруга, з якою ми свого часу бігали разом, вона зголосилася доброволицею… Бігові товариші Максима, попри те, що не мали військового досвіду, теж одні з перших пішли захищати Україну. А завдання нас усіх – підтримувати та допомагати нашим Захисникам! Бо війна не “десь там, далеко”, війна тут – у нашій країні. І наше завдання – допомагати тим, хто стоїть між нами і війною! Тож – тримаємося зі всіх сил і допомагаємо нашим військовим – чим можемо! Бо тільки так ми можемо наблизити нашу перемогу!”.
Долучитися до збору можна тут:
https://send.monobank.ua/jar/8K4uBHeKzr
5375 4112 1479 7917
PayPal 88makcim@gmail.com
