Любов до життя – ділитися своїм щедрим серцем з іншими
Любов до життя – це насамперед любов до всього живого! У цьому переконана героїня нашої неймовірно зворушливої історії. Вона – із тих людей, які відчувають потребу поділитися своїм щедрим серцем з іншими.
Олександрі Миколаївні 89. “Ще тільки вісімдесят дев’ять, – сміється жінка, – ви не подумайте, я молода ще…”.
Вона живе самотиною. Хоча ні, не зовсім так – надворі до неї одразу ж біжать-туляться з десяток дворових кішок, яких вона щодня годує, а вдома у бабці знайшли прихисток… вуличні голуби! Для них вона не шкодує нічого із свого скромного щоденного раціону: ділиться хлібом і сиром, навіть соняшникове насіння лузає, аби потішити пташок смаколиками!
“Головне, що я ще маю сили допомагати, – усміхається бабця. – А голубів підгодовую, бо вони – живі, як і всі ми, вони теж їсточки хочуть… Бачиш, як колами літають, кланяються, ніби дякують…”.
Для неї кожна тварина – живий доказ того, що у цьому світі є місце для безкорисливої любові. Вони дарують їй безмежну радість і щастя, навчили цінувати кожен момент життя. Завдяки їм вона відкрила справжнє щастя – щастя бути самою собою і віддавати любов безмежно. Її турбота про тварин – це безмежне море ніжності, від якої вони відчувають, що про них дбають і бережуть. Серце бабусі – це скарбниця надії і любові, і вона ділиться цим скарбом з усіма, хто трапляється на її життєвій дорозі.
Бабуся і голуби: коли удома – пташина зграя!
Любов до життя пронизує кожен куток її буття. Це не просто фраза, це філософія, що живе в серці цієї чудової жінки. Її історія є свідченням того, що навіть у складні часи можна знайти радість і надію, коли є любов до життя.
Олександра Миколаївна – символ непохитної віри в добро і безкорисливу любов до життя. Її приклад нагадує кожному, що навіть у найскромнішому і самотньому житті можна знайти щастя. Кожен день вона зустрічає, даруючи світло і тепло усім навколо.
“Встану зранку, подякую Богу, що жива, і беруся до роботи, – розповідає про свою щоденну рутину жінка. – Варю котам кашу на бульйоні із курячих голів, вибираю для них звідтам хоч сяке-таке м’ясо… Пенсія маленька – на неї із м’ясом не дуже розженешся… Купую зерно для вуличних голубів, я їх годую щодня, бо для пташок важлива кожна крихта. А удома у мене теж, вважайте, власна пташина зграя – живуть аж троє голубів. Я їх прихистила, коли вони хворіли, і так вони і залишилися: Ципік, Галюня і чорненька Циганочка. Отак от і живем… І кицька Стєша – у неї з пернатими дружба, вона у мене велика розумниця!”.
Для неї кожна тварина – живий доказ того, що у цьому світі є місце для безкорисливої любові. Вони дарують їй безмежну радість і щастя, навчили цінувати кожен момент життя. Завдяки їм вона відкрила справжнє щастя – щастя бути самою собою і віддавати любов безмежно. А пернаті друзі – голуби – стали символами надії, миру і віри в краще майбутнє. Кожен їхній політ здатний розчинити сумні думки і наповнити серце любов’ю до життя.
Всі ми пов’язані між собою невидимими нитками любові, які переплітають наші долі і дають нам силу існувати, рятуючи нас у найважчі часи.
“Минулої весни, коли наш Чернігів постійно обстрілювали, я облаштувала для нас усіх місце у ванній, там ми і перечікували найстрашніші бомбардування – з кішкою і голубами, усі разом, щоб було не так страшно, – розповідає Олександра Миколаївна. – Уже за кілька днів, коли за вікном тільки починало бахкати, кицька Стєша першою чалапала до ванни! Так ми з ними і рятували один одного… Тоді, в найтяжчі моменти, відчувала, що не самотня, адже поруч були ті, кому моя любов була так потрібна!
Якби не добрі люди, то не знаю, як давала б собі раду, – каже жінка. – Добре, що сусідка із під’їзду заходить, борщу зготує, принесе; кума Оля та моя похресниця допомагають – от і всі, хто у мене є… Спасибі простору добра Goodacity за продукти та корм для моїх “хвостатих і пернатих” – яке щастя знати, що є люди, котрі здатні допомогти і підтримати у складні часи, котрі роблять світ добрішим!..”.
Олександра Миколаївна – справжній приклад того, як любов до життя може змінити не лише її власне, а й життя тих, хто оточує її. Вона навчає нас тому, що маленькі вчинки добра, невеличкі прояви любові можуть зробити цей світ кращим. І незважаючи на всі труднощі, що припадають на її долю, вона продовжує іти вперед, роздавати усмішки та дотикатися до сердець.
Бабуся проводжає нас, голуби кружляють довкола неї, ніби туляться вдячно – і від цього віє теплом і щирістю. Як тут не пригадати знамените Стусове: “Жити потрібно так, щоб голуби сідали тобі на плечі…”.
Тож хай голуби продовжують кружляти довкола Олександри Миколаївни, а серце її нехай завжди сповнюється любов’ю до життя. Вона – справжній приклад того, що вік ніколи не може загасити вогник людяності і доброти!
Всі ми пов’язані між собою невидимими нитками любові, які переплітають наші долі і дають нам силу існувати, рятуючи нас у найважчі часи. Історія Олександри Миколаївни – світлий приклад того, як одна добра людина може змінити життя тварин і зворушити серця людей. Нехай її приклад надихає нас усіх шукати любов до життя у кожному дні, навколо нас, і поширювати її серед інших. Нехай її доброта поширюється далеко за межі її двору, надихаючи інших робити добро! Олександро Миколаївно, дякуємо вам за вашу велику любов до життя і навколишніх, за вашу неоціненну роль у створенні світу добра та турботи! Нехай ваша життєва сила і доброта продовжують творити дива у цьому світі, що потребує більше таких, як Ви!
“Пригадую одного старого дідуся. Сам голодний, він, піймавши хворого голуб’ятка, ще жовтодзьобого (була хвора ніжка) — годував його зі своїх уст хлібом, напував водою. Те голуб’я стрибало за ним, як за батьком. І що? Видужало голуб’я, підросло, набралося сили. Не знаю, дякувало вже чи ні (не в тому річ), а коли дякувало — то як. Але в моїй пам’яті — поки й житиму — буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову… Від того, що це було, що це бачив я і бачили інші люди — світ став кращий. Бо й мені, й іншим людям захотілося й собі — жити так, аби голуби сідали на плечі…”. Лист Василя Стуса до сина Дмитра.
