Вони чекають. Ми не завжди це помічаємо, але вони дуже на нас чекають. Старенькі, які на схилі літ залишаються самі – не маючи або втративши родину, живучи одиноко та віддалено… Єдиною ниточкою, яка єднає їх зі світом, стають ті, котрі приходять провідати, поцікавиться їхнім самопочуттям, допомогти справитися з самотністю та зігріти увагою і турботою…
Старт
Бачення та настрій
«Чому саме «Пакунки турботи»? – Тому що у кожен пакунок, окрім смаколиків та солодощів (як рідко нині, на жаль, літні люди можуть потішити себе ними!), я не забувала додати і частинку того приємно-трепетного відчуття турботи, – розповідає про свою ініціативу провідати із гостинцями самотніх літніх людей на Чернігівщині волонтерка Goodacity Оксана.
– Час та увага, тепло душі, відчуття того, що вони потрібні і не забуті – це саме те, чого їм нині найбільше не вистачає…».
Крок 1. Доставка турботи
Понад 50-70 кілометрів польовими дорогами від Чернігова – і ви опиняєтеся у віддаленому хуторі Кругле, де час ніби зупинився. Тут мешкають усього… троє людей! Наш візит для них – повна несподіванка! Тут немає магазинів, сюди рідко заїжджають автобуси, вікнами-пустками зяють спорожнілі хати. Час тут ніби зупинився… Нечасті гості для місцевих мешканців – мов ковток свіжого повітря: помічаємо, як зворушені дідусі тихцем втирають сльози, а дехто їх навіть і не приховує…
«Для цих людей такі пакунки — це більше, ніж просто набір продуктів! – зазначає волонтерка Goodacity Оксана.
– Це надзвичайна турбота та увага! Їм так важливо почуватися потрібними, так хочеться людського тепла… Найбільше вразив біль від самотності в очах стареньких. Мабуть, для них найважливіше, попри забезпечення базових потреб, просте спілкування, просто побути поруч…
І коли бачиш їх радість, їх сльози вдячності та зворушення, то розумієш, що і втома, і далека дорога були не марними! Такі поїздки та щемливі враження від них залишаються у пам’яті ще дуже і дуже довго, вони торкаються самого серця. А всі найважливіші зміни, як відомо – починаються саме там, у нашому серці…».
Крок 2. Непрості історії простих людей
У кожному із віддалених сіл, де ми зупинялися під час нашого «рейду турботи», молоді в останні роки було і так небагато, а з початком повномасштабної війни і виїхала більшість мешканців. Залишилися самотні старенькі…
У кожного із них своя болюча історія і натруджені руки. Вони усі дуже різні і водночас схожі. Схожі, насамперед, тим, що кажуть: наша увага їм набагато приємніша і важливіша за самі продукти, які ми принесли! Хтось при зустрічі плакав від радості, хтось – від зворушення, а ще хтось – пригадуючи усе, що було в житті, як на довгій ниві…
Їм треба зовсім мало – частинку нашого часу і крапельку серця. Будь-яке спілкування для них цінне та незабутнє! І, розпитавши про життя-буття, чуємо чимало життєвих історій, що вражають до глибини душі. Тут є всього…
У бабусі Проні непроста доля. Поховала аж трьох синів, нині живе самотиною – єдина донька далеко… Більш ніж скромний побут, самотність та проблеми зі здоров’ям оточили з усіх сторін. Але попри всі минулі та нинішні труднощі, вона не впала духом і любить людей та життя, а добре серце та віра у краще допомагають прокидатися кожного дня!
Село Дніпровське, де живе бабуся Тамара – дуже близько до кордону з Білоруссю, уже з першого дня повномасштабних військових дій над ними літали ракети та гелікотпери. Син бабці Тамари – атовець, із початком війни відразу пішов на фронт. Її думки і молитви, її материнське серце щодня – там, із ним… І усіма нашими захисниками, які усі для неї – «синочки»…
Бабці Наді із хутора Кругле – 90 років! Незважаючи на більш ніж поважний вік, вона ще доглядає за нехитрою господаркою, навіть порається на городі! “Та ж людина доти і живе, доки щось робить”, — пояснює… Хоча, звісно, на дев’ятому десятку літ здоров’я уже не те, підводить — і спина болить, і тиск часами “зашкалює”, проте оптимізму та смаку до життя їй не позичати!
Кажуть, чужих дітей не буває, можливо, і чужих дідусів та бабусь – теж? У їх вразливості і щирості, у їх відкритості та крихкості є щось таке беззахисно-дитяче… І як неймовірно радіють вони кожному прояву людяності та душевного тепла! А якщо кожен із нас загляне у свою душу та простягне руку допомоги тому, хто цього потребує?
Фініш
Час підбивати підсумки
Вони чекають. Вони дуже хочуть бути поміченими і почутими. Маємо прохання до усіх, хто читає ці рядки – якщо вам пощастило мати дідуся чи бабусю, просто зараз відкладіть усі справи і зателефонуйте їм – просто запитати, як у них справи і нагадати, що Ви в них є. А ще – не оминайте на вулиці, у магазині чи аптеці самотніх стареньких, не соромтеся підійти до них і запитати, чи не потрібна їм якась допомога – продуктами, ліками, або ж, можливо, просто аби їх вислухали… Бо співчуття — усюди однакове. Різні лише способи того, як ми можемо його виявити. Це насправді так просто – зігріти теплотою і добром своїх сердець, підтримати і приділити увагу. Ці бабусі й дідусі були б раді відчути нашу небайдужість до їхнього життя. Нехай буде теплою осінь їх життя!
Дозволь собі цю розкіш!
Робити добро дуже просто!
Знаєш школу або інший заклад, якому потрібна допомога?
Хочеш взяти участь в нашій наступній акції?
Хочеш дізнатися, як ти можеш допомогти?