Олег Кіращук – про писанкарство та війну, особливі роботи і як намалювати писанку
Руки, які впродовж 30 років тримали писачок, нині тримають автомат. Гортаємо світлини майстра: ось він у вишиванці, усміхнений та натхненний, малює неймовірні, філігранні, фантастичні диво-писанки…Ось його виставки по всьому світу – Америка, Канада, Японія, ось перемоги у численних конкурсах. А далі – фронтові будні, окопи, бліндажі, позиції на передовій і важкі бої… Один із найвідоміших українських писанкарів Олег Кіращук був учасником АТО.
У 2014 році – зголосився добровольцем, і нині також стоїть на захисті України.
“Я просто не міг сидіти вдома, коли на мою країну напали”, – каже чоловік, з яким розмовляємо у короткі миті тиші на фронті.
“Відразу з Майдану, у 2014 році подався добровольцем на війну. Мене спершу не дуже хотіли брати – вік уже не зовсім молодий, звання – рядовий… Спершу був із “Правим сектором”, згодом потрапив у 128 гірсько-штурмову бригаду, разом із побратимами пройшов найтяжчі і найстрашніші бої”.
Попасна, Дебальцево, Вуглегірськ – було страшно, важко і “гаряче”, але він не відступив.
Ангел-охоронець з писанки… врятував життя
“Тримали оборону разом із Чернігівським батальйоном – пам’ятаю, як хлопці були вражені тим, що писанкар – причому у віці вже, сивий – проміняв писачок на автомат… Разом ми багато чого пройшли. Не інакше, як наді мною там ангел-охоронець літав, – стримано усміхається чоловік. Бо кілька разів просто дивом мені життя рятував – кілька разів був просто на волосину від загибелі…
На війні мені не було як намалювати писанку, але узяв з собою блокнот для ескізів, і там у вільну хвилину робив замальовки, щоб трохи відволіктися і зняти стрес. Намалював ескіз писанки з Ангелом-охоронцем. Той ангел-охоронець мене і врятував, коли були важкі бої – осколок пройшов за 3 см від скроні… Той блокнот так і залишився у бліндажі – часу на відступ у нас не було, ворог штурмував наші позиції, проривався, я поранений відходив. А після поранення я по пам’яті відтворив ту писанку з блокноту – із Ангелом-охоронцем, собі на згадку про порятунок. Робив із неї ще кілька копій – продавав їх і виручені кошти віддавав дітям загиблих побратимів чи військовим, які потребували лікування і протезування”.
Не лише сам майстер служить Україні, а і його писанки – також!
“Мої писанки не раз продавали на благодійних аукціонах, кошти з яких ішли на допомогу ЗСУ: одну було продано за 19 тисяч, ще одну – аж за 80! А в 2022-му році мою писанку на страусиному яйці продали за 2,5 тисячі доларів – це було у Чикаго в Національному Українському музеї. Директорка музею зазначала, що це був рекорд! Ці кошти теж пішли на допомогу ЗСУ – тішуся, що і чином, і творчістю можу допомагати побратимам-військовим”.
У 2016 році весною в Коломийському музеї писанки була виставка робіт Олега Кіращука – вона мала тривати місяць, а тривала… три роки! До музею приїздили на екскурсії зі всього світу і слухали про історію створення писанок, про те, що їх автор, майстер-писанкар стояв на захисті України, був поранений. Вийшло так, що воює не лише майстер, а і його роботи. В умовах тодішньої гібридної війни ця виставка стала ще одним засобом донесення інформації до всього світу.
“Як я прийшов у писанкарство? Бути родом з Коломиї і не писати писанок – то де таке бачено?! – сміється чоловік. – Тим більше, у нас вся родина така, писанкарська – і мама моя писанки писала, і бабуся…
Я, правду, кажучи, не думав, що ціле життя буду писанки писати. Починалося усе з того, що допомагав мамі – ще школярем писав писанки і ми продавали їх на базарі, бо жилося нам тоді дуже бідно і скрутно. Тішився, що своєю працею міг підтримати родину. Потім пішов до армії і думав, що коли вернуся, буду вже щось інше, більш “чоловіче” робити… Повернувся – а то були 90-ті, роботи не було, і я знову вимушено засів за писанки. І та-а-а-ак розсмакував собі ту справу, що писав цілими днями і ночами! Мама вже аж переживати почала – усі хлопці, мої ровесники, на здибанки, на “кавалєрку” ходять, а я сиджу вдома за писанками!”, – сміється.
“Але доля все розставила по місцях: і писанки виявилися моєю справою на все життя, і кохану дружину – свою підтримку – знайшов! Дружина теж майстриня, дуже талановита і творча людина – вона робить ґердани, вишиває бісером. Мені пощастило з нею – вона дуже допомагає і надихає. Були такі складні часи, коли я готовий був здатися і десь гайнути на заробітки, бо з писанкарства неможливо було прогодувати родину, проте дружина підтримувала мене, надихала і завдяки їй я не здавався і лупав сю скалу”.
Рахунок створених ним писанок – уже не просто в тисячах, а в десятках тисяч! До Майдану Олег рахував їх – було 15 тисяч, а потім уже і лік втратив…
Пише писанки на перепелиних яйцях, гусячих, курячих і навіть на страусиних. У творенні писанки є своя енергетика, атмосфера… Було таке, що писанку на страусиному яйці чоловік малював більше 2 тижнів – такий там сюжет був закручений, багато дрібних деталей, дуже філігранна і тонка робота. На конкурсі в Нью-Йорку, де були майстри зі всього світу, ця робота Олега увійшла до десятки кращих.
“Писав писанки, писав, з часом почалися у мене почали з’являтися персональні виставки – по Україні, а тоді і за межами України. Європа, Канада, Америка, Японія – покотилася моя писанка по всьому світу…”.
"Гуччі в печінках" і найпам’ятніша писанка
Писанки коломийського майстра світом котилися і навіть… до модних подіумів докотилися! “Мотиви із писанок українського майстра використав у своїх колекціях одягу Дім моди “Gucci”” – кричали газетні заголовки. А майстер той не хто інший, як Олег Кіращук!
“О, мені питання про Гуччі уже в печінках сидять, – сміється пан Олег. – Наробила свого часу шуму ця історія – відбою тоді від журналістів не було… Я ж не вважаю, що то щось таке надзвичайне… Спершу був шокований, коли упізнав у колекції мотиви своїх робіт: показав товариш фото, а там і орнамент однієї з суконь, і символіка, і кольорова гамма – все один в один з моєю писанкою. Мене підбурювали звертатися щодо порушення авторських прав, але це ж наші, народні символи та орнаменти, та й приємно, що модельєри надихалися писанками!“.
“Хай собі буде, хай люди бачить, що наше, українське, автентичне – воно усюди цінується.
Мене інша історія про долю моєї писанки дуже сильно вразила – просто до сліз…
Якось до мене звернувся знайомий – його маленькій племінниці Кірі було 15 років і вона була важко хвора. Мене попросили написати для неї писанку. Я вирішив не робити звичну-геометричну, а хотілося трохи дитину тою писанкою розвеселити, підняти їй настрій, тож намалював ведмедика, який вкрав діжку з медом, і за ним женуться бджоли. Подарував їм ту писанку, не брав за неї грошей. А за півроку мені написали родичі дівчинки, повідомили трагічну новину – Кіра померла. А після похорону у її ліжку знайшли загорнуту в рушник писанку – ту, що я їй написав. Дівчинка навіть в останні миті життя тримала її в руках… Ця писанка – то, вважаю, одна з найбільш важливих моїх робіт”.
"Де є писанки – там є життя"
“Серед тисяч писанок, які написав за життя, є дуже особливі для мене. Так, стоячи в обороні Майдану, я задумався, а чи не зміг би я зобразити ці події на писанці? Так з’явилась “майданівська писанка”, на якій білі пташенята-студенти залітають у розчинені ворота Михайлівського собору, рятуючись від орла-“Беркута”“.
Перед повномасштабним російським вторгненням Олег створив писанку на замовлення знайомого – історія України на страусиному яйці, там було аж 12 секцій – від давнини і до сьогодні.
Коли уже весною 22 знову чоловік йшов на війну, навіть не думав, що буде і там писанки творити…
“Але торік перед Великоднем хлопці-побратими почали просити: “Ну напиши-и-и писанку, хай на згадку буде і до свята…”. І я таки кілька написав. Війна і писанка – речі, здавалося б, непоєднувані, адже писанка – річ сакральна… Але я згадав, що бачив у книзі писанки із наконечниками стріл – ними наші пра-пращури просили у Бога допомоги перемогти ворога, то і намалював хлопцям кілька таких. Дай нам, Боже, усім сили для перемоги!”.
“Коли їхав на Майдан, син написав мені писанку – щоб вона мене там берегла… І дружина колись створила мені одну писанку – зізнання в коханні. Це – писанки, які писали рідні для мене і які для мене найважливіші.
Нині є безліч “фабричних” способів прикрашання великодніх писанок. Можна купити кольорові наклейки, занурити яйце в яскраві синтетичні барви, можна навіть придбати готові дерев’яні чи пластмасові “писанки”…
Це буде простіше і швидше. Але чи отримаєте ви той урочистий настрій, який супроводжував наших предків у дорозі до храму з великоднім кошиком? Чи відчуєте силу символів, переданих нам від предків? Зрештою, процес творення писанки — це унікальні емоції та відчуття. Це наче молитва…Тому спробуйте і візьміть у руки звичайне біле яйце, додайте до нього пломінчик свічечки, дрібку бджолиного воску, трішки терпіння, Божого благословення і створіть своє рукотворне диво — писанку…”.
“Напишіть свою писанку – яка б вона не вдалася, вона буде найкращою! А коли сядете на Великдень за святкові столи, згадайте про тих, хто зараз на фронті тримає наше небо і дає можливість посвяткувати. Адже воюємо не тільки за землі, а за душі людські – насамперед. За нашу культуру, за писанки, за те, щоб ми мали змогу берегти та плекати наші традиції. І де є писанки – там є життя!”.
