Допомога тваринам: приклад, який ламає стереотипи
“Уявляю, що про мене у селі думають – чоловік, що тримає 27 котиків! – сміється пан Євген. – Може, і мають трохи за дивака, але бачать, як я про них дбаю, піклуюся, як люблю і турбуюся, що це допомога тваринам, і це щось міняє на краще і у них самих: люди стають добрішими, чуйнішими, от, сусід від мене забрав кількох кошенят, каже – “Буду доглядати, якщо ти з трьома десятками даєш собі раду, то я хоч трьох візьму…”. Хочу, щоб мій приклад ламав стереотипи, запалював і надихав. Адже рятуючи тварину, ми рятуємо Людину у собі!”.
У селі Кучинівка Корюківського району, що на Чернігівщині, зооволонтер Євгеній Герасименко тримає притулок для тварин, яких рятує із вулиці. 27 щасливих хвостиків у притулку “Котяче щастя” – тому що кожне життя важливе!
Допомога безпритульним тваринам – від чернігівського зооволонтера
“Цікавитеся, як я став “кототатом”? – усміхається пан Євген. – Попри те, що до тварин я завжди був небайдужим, пригадую переломний момент, з чого усе почалося… Це був 2010 рік, я тоді був у Києві, працював, і якось побачив на вулиці викинуту кішку – чорненька, красива, сиділа самотиною посеред вулиці… І так я перейнявся тоді нею – мені здалося, що долі неприкаяних людей і безпритульних котів, вони чимось схожі між собою… Кицька була дуже налякана, вона нявкає, ніби кажучи: “Забери мене, бо я пропаду”. І пішла до мене на ручки. Так я забрав кицю спершу до себе на київську зйомну квартиру, а потім, коли я з Києва повернувся назад до Чернігова, і вона зі мною. Назвав її Ракель – на честь героїні популярного колись серіалу, ще в мене був котик Луїс Альберто, щоб Ракелі одній не сумно було з екзотичним іменем”, – сміється…
Як я прийшов у зооволонтерство – тут можна або годинами розповідати, або сказати, навпаки, дуже лаконічно і коротко, – каже пан Євген. – Коли не думаєш про інших, тобі здається, що все нормально і довкола тебе ніхто не страждає. А допомігши одному, другому, третьому, стаєш більш чутливим до чужої біди і в тому числі до безпритульних тварин. І тоді починаєш їх БАЧИТИ. Виявляється, вони усюди – туляться, ховаються по вулицях, по різних закутках – сидять і чекають, щоб їх хтось забрав і врятував. І ти розумієш, що цей “хтось” – це саме про тебе, і допомога безпритульним тваринам – це і твоя відповідальність. Так я став їх по одному забирати до себе безпритульних котиків із вулиці, лікувати та годувати їх. У міській квартирі тримати таку чималу “хвостату братію” було дуже складно… А потім у 2017 році обставини склалися так, що я перейшов на віддалену роботу, і в мене у селі Качанівка за 70 кілометрів від Чернігова звільнився бабусин дім – тож ми з “пухнастиками” перебралися поближче до природи. Мені тоді як “розвиднілося”!
Котики мої “балувані”, – сміється пан Євген, – не просто свою кімнату, а цілий власний дім мають!
Річ у тім, що сусідський будинок стояв порожнім, люди давно виїхали і продавали його за безцінь, тож я подумав – а чому б не зробити там повноцінний котячий притулок для допомоги тваринам? Сказано – зроблено: нині у них там є різноманітні полиці, власні ліжка, справжнє “Котяче щастя” – власне, так я і назвав новостворений притулок. Взимку опалюю там грубкою – так, доводиться запасати удвічі більше дров, але ж не лишати “хвостиків” мерзнути!
Зараз у мене в притулку 27 котиків, маємо ще песика Джека – він із “хвостиками” дружить, охороняє їх від місцевих собак-розбишак… Буває, заходжу до кімнати, а всередину інколи важко потрапити: весь поріг ворушиться від котиків, і це настільки зворушливе видовище, що на душі стає тепло і муркотливо…
"Ми рятуємо тварин, щоб залишатися Людьми"
Село Кучинівка – 70 кілометрів від Чернігова, Корюківський район. Це, фактично, хутір, він доволі самотній – маю тільки одного близького сусіда, ще й віддалений від траси, але тут добре і мені, і усім моїм підопічним… Єдиний нюанс – непросто доводиться, коли потрібно вести пухнастиків до ветлікарні (а я котиків лікую та стерилізую), але знаходжу вихід із ситуації. Непросто доводилося і минулої весни, коли наше село опинилося в окупації – попри те, що найстрашніші події нас оминули, було складно прогодувати котів, корму неможливо було придбати, ходив до місцевих людей, брав у борг молоко і варив для них кашу… Так ми і перебули разом цей важкий час… У мене не виникало думки евакуюватися, бо знав, що не залишу своїх “хвостиків” самих, бо допомога тваринам під час війни вкрай необхідна.
А знаєте, що дає мені внутрішню силу продовжувати робити те, що я роблю – хоча, скажу чесно, це не завжди легко… Наші неймовірні зооволонтери – ті, для кого волонтерська допомога тваринам – справа усього життя! Я дійсно вражений вашими людьми! Коли я хворів, потрапив у лікарню, наші зооволонтери допомагали мені з лікуванням, я відчув неймовірну підтримку і те, як служіння одній спільній справі поєднує людей, ми дуже зріднилися між собою. Буває, доводиться чути “От краще б ви людям допомагали…”. Так от – ті, хто допомагають тваринам, завжди допоможуть і людям, тому що знають, що таке милосердя та співчуття! “Ми рятуємо тварин, щоб залишатися Людьми” – так можна сказати про усю нашу зооволонтерську спільноту!
