Допомога тваринам під час війни: турбота про "хвостиків"
Допомога тваринам під час війни – надихаюча історія чернігівки Тетяни, у якої удома живуть 54 котики, яких вона врятувала та вилікувала! Говоримо із пані Тетяною під наполегливий котячий нявкіт – котик Сьома як може, “долучається” до розмови. “Він у нас такий – уваги хоче, – сміється пані Тетяна. –Унікальний кіт з унікальною долею… Ми його врятували років 7 тому – ходили з чоловіком годувати собак, а це був місяць лютий, і був він дуже лютий – холод стояв страшенний. Почули, що десь уже навіть не нявчить, а хрипить кошеня, і побачили маленьку знесилену грудочку, що просто примерзла до асфальту… На щастя, поруч були офісні приміщення, ми побігли до них, попросили теплої води і так його “відклеїли” від асфальту. За життя Сьоми боролися майже рік – але нині з ним все добре!”.
Таких історій у чернігівки Тетяни Скобелевої – сотні! І це аж ніяк не художнє перебільшення: нині у звичайній міській квартирі у жінки мешкають 54 (!) котики та собака. Усіх “хвостиків” жінка свого часу врятувала із вулиці та вилікувала, а нині продовжує дбати про них.
"Допомога тваринам під час війни – це щоденна праця"
“Мішок корму – 14 кілограм – у нас іде за чотири дні, наповнювач – чотири мішки на місяць, – розповідає пані Тетяна. – Кожен ранок у мене починається із прибирання та годування котиків, далі час для рідних – чоловіка і сина – і знову до “котячої роботи”: рятувати, лікувати, дбати. Хтось мені каже: “Та ви за ті гроші, що за стільки років на котів потратили, могли б купити машину чи навіть квартиру”… Я не мислю, не рахую такими категоріями. У мене арифметика інша – скільки тварин вдалося врятувати, от що важливо! Це не примха, не ексцентризм, це важка щоденна праця – рятувати тварин, які опинилися на вулиці через людську байдужість та жорстокість. Усі тварини у мене – стерилізовані, всі отримують належний догляд, харчування та лікування.
Вони потрапляють до мене занедбаними, хворими, травмованими… Допомога тваринам під час війни особливо важлива – тому що їм без нас не вижити. Кожна історія тварини війни вражає у саме серце: маленька двомісячна Лізонька, побита так жорстоко, що потрапила до мене з подвійним переломом; Сніжок, якому довелося ампутувати хвоста після того, як його знайшли на дорозі; киця Ягідка, яка повільно вмирала на руїнах розбомбленої хати у селі Ягідне… Таких історій дуже і дуже багато… Буває, мене запитують: “А чого ти їх назбирала, чого не прилаштовуєш?”, я ж на це: “А ви прийдіть до мене, подивіться, кого б ви забрали…”. Є хворі котики, старенькі, проблемні, травмовані – без хвоста, без ока, з нирковою недостатністю, люди не спішать їх брати…
Їх догляд та лікування – дуже довгий та кропіткий шлях, і хочеться, щоб люди це розуміли – бо для частини суспільства робота зооволонтерів донині залишається невидимою або “за кадром”.
Це важка робота 24 на 7, але й натхненна. Сумно з моїми “хвостиками” не буває! – сміється жінка. – У квартирі ми багато всього облаштували для їх зручності: етажерки з гамаками, полиці по стінах, але все одно – того штора зацікавила, того – шпалери, у когось “війни” з диваном… Але коли вони вдячно туляться і дивляться, здається, у саму душу, забуваєш про всі клопоти!
Любов до тварин у мене з дитинства, – розповідає пані Тетяна. – Годувала їх, доглядала-няньчила… Вийшла заміж, народився синочок, і коли він трохи підріс, попросив котика – так у нас з’явилася перша кішечка Катюша. Вона прожила у нас аж 23 роки – Катюша застала майже усіх котиків, яких ми прихистили у себе вдома у всі наступні роки. Далі було новонароджене кошеня, яке чоловік із сином підібрали на вулиці, потім з’явився ще один “підкиданець”. А там, де три, там – і чотири, а потім п’ять, шість, десять…”.
Тварини війни – як рятували "хвостиків" під обстрілами
Врятовані тварини під час війни – тема дуже хвилююча та болюча… “Торік під час активних бойових дій моїх підопічних “хвостиків” стало ще більше, – розповідає пані Тетяна. – Додалося аж 12 котиків! Багато людей виїжджали та залишали мені котів – добре хоч, що не викидали їх на вулицю та не залишали їх вдома без їжі і води… Важкі то були дні… Страх паралізував кожну клітинку – але страх був не за себе, за себе просто не було можливості хвилюватися. Під обстрілами ми бігали магазинами – тими нечисленними, що працювали – і шукали корми для котів. Я сама майже не їла – втратила за ту весну 17 кілограмів…
Котики навчилися передчувати обстріли і за півгодинки перед ними ставали дуже неспокійними – сирен у нас не було, то вони були замість сирен… А ми з чоловіком замість сидіти по підвалах, ходили годувати своїх “підопічних” собак на вулиці – безпритульні тварини під час війни особливо вразливі. А ще їх стало в рази більше і ми намагалися поділити те, що маємо, на них усіх… До речі, і нині, якщо маємо вільну хвилинку, то робимо разом ще й будки для собак та котів. Ось таке в моєї родини насичене життя, – сміється… Я не часто виставляю ці історії напоказ, адже роблю це насамперед для душі, бо просто не можу інакше. Так, допомога тваринам під час війни – це непросто, особливо нині, коли життя стало в рази важчим та скрутнішим, але я ще жодного разу не пошкодувала, що роблю це. Коли ти бачиш результати своєї праці – що тваринка жива і здорова, то тобі більшого нічого і не треба!
