У часи, коли війна розділила наше життя на «до» і «після», фраза «Діти – наше майбутнє» сприймається по-особливому гостро. Даруючи їм радість, позитивні емоції, сміх, ми плекаємо їх віру в краще і наближаємося до Перемоги!
Щоб особливе маленьке серце відчуло щастя і радість – необхідні звичайні дорослі серця звичайних людей – нас із вами, котрі здатні подарувати такій дитині відчуття турботи й тепла!
Старт
Бачення та настрій
Війна – це іспит на людяність і ми, українці, щодня складаємо його «на відмінно». Адже, навіть попри неймовірно скрутні обставини, щодня знаходимо у собі сили допомагати іншим.
Крок 1. Подорослішати на… війну
Найменшим завжди найважче. Настя із Запоріжжя любить складати пазли та гратися ляльками… Дівчинці тільки дев’ять. Але вона уже подорослішала – не на місяці чи роки, подорослішала на цілу війну… У її рідному Запоріжжі рідко який день обходиться без обстрілів… Тому дівчинка разом із мамою були змушені шукати притулку деінде – і їх прихистила у себе на Чернігівщині пані Антоніна!
«Колись давно, ще у 70-их роках, я навчалися разом з Настусиною бабусею в університеті у Запоріжжі – я й сама звідти родом, – розповідає Антоніна Миколаївна. – Нині Запоріжжя дуже жорстоко обстрілюють, будинок поруч із тим, де жила Настя, вибухом зруйнувало вщент – як у таких умовах залишатися у місті з дитиною?
От я і запросила до себе Настуню та її маму, Ірину, до нас у село на Чернігівщину – тут таки трохи спокійніше… Якихось супер-умов у мене немає, але є дім, є сад-город, що ще потрібно? Головне – аби були мир та спокій…
Нині ми всі повинні допомагати одні одним, – а як же інакше? – каже жінка. – У перші дні повномасштабного російського вторгнення, коли Чернігівщина першою прийняла на себе удар, ми й самі були вимушені рятуватися, виїхавши у відносно безпечніші регіони. Виїжджали під нескінченну канонаду ворожих обстрілів, вщент розбитими селами – це було дуже страшно… Нас прихистили на Житомирщині – там живе товариш мого сина, і там ми були до кінця квітня.
Нам простягнули руку допомоги тоді, коли було найтемніше і найважче, і нині, приймаючи людей із Запоріжжя, я відчуваю, ніби свого роду переймаю цю естафету добрих справ, адже вірю, що добро – це завжди бумеранг… Я відчула на собі його цілющу силу, тепер хочу поділитися нею з іншими!».
Крок 2. Подарувати… усмішку!
Настя – велика молодчинка, дуже розумна та самостійна дівчинка, – розповідає про неї пані Антоніна. – Своїх онуків я поки не маю, то вона мені – як рідна… Онлайн навчається, усе встигає, грається з нашими чотирма котиками та песиком, рветься мені допомагати, а ще – дуже скучає за дідусем та бабусею, які залишилися у Запоріжжі…
Дякуючи Goodacity, Настя має і одяг, і забавки! Вона в такому захоплені від ляльки і пазлів з котами! Бачили б ви її очі – це справжній фестиваль радощів! Здавалося б, іграшки – це таке, несуттєве, можна ж і обійтися без них… Проте дітям під час війни так потрібно відчувати увагу і турботу, потрібен простір, в якому вони, так рано і трагічно подорослішані, можуть знову відчуватися дітьми… Підтримати та заспокоїти дитину допоможуть прості речі! А іграшки для дітей, у яких війна забирає так багато усього дитячого, – це відрада, яка допомагає переносити такі важкі часи.
«Коли даруєш дитині іграшку – даруєш більше, ніж просто річ, даруєш усмішку, – каже волонтерка Goodacity Наталя. – Рятуєш дитинство… Бачиш цю дитячу усмішку і знаєш: все це недарма! Ті, хто разом із дітьми шукав порятунку від війни в інших регіонах, може, й можуть придбати собі базові речі, а от те, що викликає дитячу усмішку – далеко не завжди… У мене самої дуже особисті і щемні спогади про подарунки дітям під час війни – річ у тому, що і ми з дітками теж весною жили в іншому регіоні, і там, коли я з сином пішла купувати йому куртку, нам, дізнавшись, що ми переселенці, її просто подарували – незважаючи на те, що я відмовлялася… Це саме ті моменти, коли йдеться не про фінансові можливості, а про душевне…
Речі, які колись були важливі, втратили значення. Нині насамперед обійми дітей, їхні усмішки, їхній спокій — дуже цінні, — зазначає волонтерка. — Я щаслива бути поряд з людьми, які розділяють такі ж цінності, без перерви та вихідних допомагають іншим».
Фініш
Час підбивати підсумки
Для добра не потрібен особливий момент — добро робить момент особливим… Добро не ходить у відпустку, у нього немає перерв, канікул та вихідних. А ще добро – це бумеранг, який завжди повертається, як каже героїня нашої історії. Нехай не відразу – проте повертається обов’язково. На те воно і Добро. По-іншому і бути не може.
Дозволь собі цю розкіш!
Робити добро дуже просто!
Знаєш школу або інший заклад, якому потрібна допомога?
Хочеш взяти участь в нашій наступній акції?
Хочеш дізнатися, як ти можеш допомогти?