Сила духу, віра в Перемогу та волонтерство, що рятує!
Аліні 23. Невисока, усміхнена – іскорки в очах. Волосся, яке ще недавно було дуже коротким, нині відростає і в’ється. “Сьогодні плетемо маскувальну сітку, давайте, поспілкуємося завтра”, – каже вона, коли телефонуємо домовитися щодо інтерв’ю. Але і “завтра” вона вся в роботі: “Щойно якраз доробила нову порцію горіхово-медової суміші для наших хлопців”, – розповідає. Вражає сила духу цієї тендітної дівчини – борючись із онкологічним захворюванням, вона знаходить у собі силу, аби кожного дня волонтерити і допомагати іншим! Її історія – історія про те, як всупереч війні знайти шлях до зцілення, робити все можливе і заряджатися надією на Перемогу!
Війна в квадраті
Чернігівщина. Кінець лютого 2022. Довкола – війна, а в Аліни ще й своя, власна війна – із важкою хворобою, підступною та страшною. Війна в квадраті… І тендітна дівчина, чия сила духу протистоїть їм обом.
“У мене в цей час якраз була терапія після пересадки клітин кісткового мозку, – пригадує дівчина. – Кожні 20 днів мені потрібно були крапельниці, їх доправляли із Києва, ліки надзвичайно дорогі – більше ста тисяч гривень один флакон, на щастя, їх видавав благодійний фонд, проте не всі, за деякі таки потрібно було платити. Потрібно було 16 крапельниць, я прийняла тільки 4. Остання крапельниця була 18 лютого, я чекала на наступну, але її вже не було – була війна…
Про те, щоб поїхати на лікування, не було й мови: мені було дуже погано, я лежала удома, не маючи сил навіть встати, а через село їздили колони окупантів і обстрілювали всі машини… Танки їхали і їхали, безперестанку, лежати і слухати ці звуки було дуже і дуже страшно. І лікування, і стрес через війну та окупацію далися взнаки – я кілька місяців практично не вставала з ліжка.
Аж у квітні, після того, як окупантів вигнали з Чернігівщини і нашого села, вдалося продовжити лікування і я змогла потрохи почати процес відновлення.
За фахом я медсестра, – розповідає дівчина, – але так склалося, що не працювала за спеціальністю: під час навчання у мене виявили онкологічне захворювання. Я взяла рік академвідпустки, лікувалася, вилікувалася, відновила навчання, а коли закінчувала коледж, стався рецидив. Завершила навчання і знову взялася за лікування – так лікуюся і донині.
Знаєте, ще під час окупації у нас всі люди були такими згуртованими, всі так допомагали один одному, підтримували. А тоді разом із волонтерами сусідніх Антоновичів (наш невтомний енерджайзер та наша натхненниця Катя Феделеш!) та Шибринівки зорганізувалися, щоб разом допомагати війську: всі разом взялися плести маскувальні сітки, крутити окопні свічки та готувати різні смаколики для наших захисників. І як тільки мені трішки покращало, я вирішила, що теж хочу допомагати – робити все, що в моїх силах!
Сила духу: допомагати собі, допомагаючи іншим
У нас вдома було насіння голонасінних гарбузів – воно хороше тим, що його не потрібно лущити. Ми виростили ці гарбузи – планували продавати насіння, адже моє лікування забирало дуже багато коштів, але вирішили натомість зготувати із нього корисні та вітамінні смаколики для наших захисників!
Спершу спробували підсмажене гарбузове насіння залити медом – вийшло цікаво і смачно, згодом вирішили зробити “мікс” – додати туди ще горіхів. Я тоді не мала ще сили навіть самотужки горіхи лущити – на щастя, прийшла на допомогу наша сусідка, волонтерка Таня Симончук – вони з донечками лущили, а я перебирала, підсушувала у духовці, перед тим як залити усе це медом. Передали гостинці хлопцям – а вони нам подяку і компліменти, мовляв, дуже смачно!
Як мене це втішило, як надихнуло – і не передати! Така сила духу від цього з’явилася! Так взялися робити ще і ще. Дівчата пропонували, що будуть у мене гарбузове насіння купувати – бо ж знали про нашу ситуацію і про те, що ми готували його на продаж… Я ж їм на це: “Мені не треба грошей, скільки буде потрібно, стільки насіння я і віддаватиму, хоч і все, а за ці кошти краще купи нашим хлопцям щось корисне і потрібне!”. Надихали їх відгуки – про те, як їм смакує та подобається, і як тільки я змогла, взялася самотужки лущити горіхи та робити горіхово-насіннєві суміші. Нині усе роблю сама: звечора намию собі баночок, пересушу горіхи та насіння, а наступного дня усе ретельно перебираю – щоб не було лусочок, шкаралупок і тоді заливаю медом.
Люди наші – неймовірні, допомагають, хто чим може: і мед приносили нам: хто півлітри, хто літру, а один добродій із Чернігова передав нам аж півбідона меду – 20 літрів! Передавали мед і наші родичі із Київщини – у них є своя пасіка, а на додачу дали ще й ліщини. Її треба було узагалі молотком лущити – але оскільки хлопцям смакує, я готова це робити стільки, скільки потрібно! Щиро вдячна усім людям, які докладають свою допомогу: приносять баночки, горіхи, мед, насіння – усі разом ми неймовірна сила!”.
Люди з любові та сталі
“Хвороба, як і війна – приходить раптово, б’є болючо та несподівано, ламає звиклий спосіб життя, змінює пріоритети та цінності…
Що мені допомогло — сила духу і тверде переконання, що ми зі всім справимось, – каже Аліна. – І з ворогом зовнішнім, і з ворогом-хворобою… Хоч кожного дня треба шукати сили на його подолання. У такій ситуації дуже важливо, щоб було щось, що може підтримати. І, звісно ж, власна сила духу. Так, інколи можна собі дозволити бути слабкою, але потрібно обрати, хто ти – хвора чи одужуюча. Я обрала одужувати! Я зрозуміла, що неважливо, яким чином рухатися уперед – зовсім маленькими кроками, через біль та розпач, через зневіру, через “не можу” – неважливо, як… Важливо рухатися! І оте відчуття єдиного плеча, відчуття причетності до чогось більшого, ніж ти сам, яке дає волонтерство – воно мене дуже підтримувало і надихало, давало сили йти вперед і не падати духом! Хтось мене підтримує, когось я. Це велика сила.
Коли мені після крапельниці було погано і не хотілося вставати узагалі – я знала, що вставати треба, бо запланувала зробити горіхово-медові суміші для хлопців, а я дуже відповідально до цього ставлюся. Я прискіпливо вибираю горіхи, ретельно їх сушу, перебираю – бо хочу, щоб хлопцям було тільки усе найкраще! І мене це тримало “на плаву” – я могла і до ночі деколи лущити горіхи та сушити насіння, бо знала, що наступного дня наші дівчата-волонтерки планують передавати посилку на фронт. Допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі – тепер я знаю, як це. Тож я вставала і робила!
Для мене це більше, ніж просто заняття – це ще й неймовірна порція натхнення! Коли хлопці пришлють подяку за смаколики чи відео – це так приємно, так додає сили, що хочеться працювати ще і ще! Бувало, я викладала відео того, як готую медово-горіхові суміші, у Тік Ток, то люди мені писали, запитували – як це можна купити, чи ви пересилаєте? Я ж на це – я ці смаколики не продаю, це ексклюзив для тих, хто захищає нас із вами…
Чи є якісь суто технологічні нюанси, секрети приготування? Загалом процедура нескладна, але зі своїми особливостями. Коли мед кристалізований, я його розігріваю на водяній бані, але так, щоб він не закипів, а тоді у кілька заходів заливаю ним горіхи із гарбузовим чи соняшниковим насінням. Гарбузове насіння зараз закінчилося – його вже ні в кого немає, тож нині купую соняшникове насіння і роблю суміші з ним. А гарбузи уже посадили – на осінь буде з чого робити суміші, хоча дуже мрію, щоб до того часу війна уже закінчилася і я смаколики були б просто для душі.
Мрію насамперед про нашу перемогу – а за нею не забариться і моя перемога! Рецепт однаковий: бути сильними, не падати духом і робити все, що в наших силах!
Звідки я беру силу? З того самого, мабуть, куди її віддаю, – каже Аліна. – Із рядів баночок зі смаколиками, готових до відправки на фронт. Із коротких повідомлень-подяк від хлопців – після них аж літати хочеться! Із усвідомлення того, що сьогодні я долучилася до доброї справи і прожила цей день недаремно. А найбільше – із любові! Подивіться, як її зараз багато довкола і в кожному з нас! Ми всі, українці, нині – з любові та сталі!”.
