Стрічку "Привид Різдва" киянина Михайла Пеньєвського відзначили на конкурсі ШІ-фільмів
Це дуже особлива стрічка. Про темряву та світло, яке її перемагає, про біль та силу, що його долає, про допомогу і тепло, про втрату… і нову надію!
“У Різдвяну ніч я бачила привид свого сина…” – з перших кадрів та слів ця історія не залишає байдужим та зачіпає за живе…
Третє місце на міжнародному конкурсі та безліч захоплених відгуків – це про короткометражний фільм про Україну “Привид Різдва”, створений киянином Михайлом Пеньєвським за допомогою штучного інтелекту! Фільм – зворушлива історія про матір, яка втратила свого сина на війні, побачила його привид на Різдво і це змінило її життя.
“Я хотів розказати історію, близьку для українців. Історію правдиву та життєву, і подарувати глядачам трохи надії”, – каже сам Михайло.
І йому, без сумніву, це вдалося!
Про творчість і волонтерство та кіно, що дає надію – говоримо нині з автором стрічки!
Фільм про Україну і для українців: історія, що дає надію!
“За вікном лунає повітряна тривога, в телеграм-каналах повідомлення про небезпеку шахедів, а ми з дружиною в коридорі дивимось ефір, хвилюємось та вболіваємо за фільм, створений за допомогою технологій, що ще рік тому не існували…”.
Михайло Пеньєвський – киянин, який любить та мріє знімати кіно. Проте з початком повномасштабної війни у нього, як і у всіх українців, змінилися пріоритети. Міні-штаб із виготовлення окопних свічок на домашній кухні, волонтерство, допомога військовим у госпіталі… І навіть кіно – про війну. А кіно – не просте, а таке, про яке дізнався увесь світ!
Короткометражний фільм про Україну Михайла Пеньєвського про Різдво в Україні під час війни посів третє місце на конкурсі 2023 AI Holiday Film Competition.
“Фільм створений за допомогою технології штучного інтелекту– розповідає чоловік. – Сценарій придумав сам – хотілося розказати про українське Різдво, про наші реалії та обставини, в яких ми живемо. Хотілося, щоб це було особистим – і от мені якось спав на думку образ самотньої волонтерки, яка зустрічає у своїй квартирі привида.
Мені захотілося розвинути цю історію, розповісти її і так це виросло у невеличкий сценарій, а згодом і сам фільм. Відправив його на конкурс AI Holiday Film Competition – він проводився уперше, і за якийсь час дізнався, що моя стрічка пройшла до вісімки фіналістів”.
“Пряму трансляцію фіналу конкурсу, де визначали переможців, дивилися з дружиною удома в Києві, в коридорі, під гуркіт шахедів – і коли дізналися про третє місце, це були такі неймовірні емоції!
Конкурсних робіт було доволі багато – більше півтора сотні. Було дуже приємно під час прямого ефіру відчути емпатію організаторів конкурсу та міжнародної кіноспільноти, – каже чоловік. – Вони були вражені тим, що мій фільм – це історія на основі наших нинішніх життєвих реалій. На конкурсі було багато робіт про таке святкове-пресвяткове Різдво: із Санта-Клаусом, подарунками, гірляндами – і я, зізнаюся, побоювався, що мою стрічку із сиренами тривоги, окопними свічками та війною не зрозуміють і не приймуть, бо вона сильно відрізняється від інших… Але мої побоювання виявилися марними – журі зацікавилося стрічкою і вона їх зворушила. Можливо, вони не зрозуміли усіх деталей стрічки, але точно дуже перейнялися нею та її посилом.
Разом з тим, якщо для американської та європейської публіки це просто фільм, то ми, українці, розуміємо, що це – наші реалії, наше життя… І зі зникненням новин про події в нас із перших шпальт світових медіа війна в Україні нікуди не зникає. Тому мій фільм – це ще одна нагода нагадати світу про війну і необхідність підтримати нашу країну. Нині шукаю можливості, як його показати більшій аудиторії, надіслати на тематичні фестивалі”.
Тона воску – на окопні свічки!
“Те, як прийняли стрічку в Україні, дуже мене розчулило та вразило! Була просто величезна кількість відгуків – в якийсь момент я навіть перестав встигати прочитати усе написане, так їх було багато… Фільм почали перезаливати у Фейсбук та Тік-Ток, Інстаграм, загалом його подивилися десь до півтора мільйона людей”.
Найбільше Михайла зворушило те, коли люди казали, що фільм викликав у них сльози – проте це були світлі сльози, сльози полегшення. Дуже цінно і дуже важливо було це чути, адже йому насамперед хотілося зробити історію, яка, попри весь смуток та біль, дарує світло і надію – і коли люди це відчували, Михайло був дуже щасливий. Бо це світло – це те, чого нам не вистачає у ці темні часи…
Кожен може знайти у стрічці щось своє: хтось теж втратив дорогу людину, у когось так само кухня вдома вся в окопних свічках, хтось також зустрічав свята у сховищі із чужими людьми, які стали уже майже рідними… У кожному кадрі ми впізнаємо якісь свої життєві ситуації.
“Ми теж вклали у стрічку багато кадрів із нашого життя. Кадри головної героїні матері зі спини — це оброблені за допомогою ШІ фотографії моєї дружини у червоному светрі; кадри з котом — оброблені ШІ фотографії нашого кота Стівена. А кадри з окопними свічками — в їх основі фотографії з кухні, де я та моя дружина Ельвіра виготовляємо окопні свічки”.
“За минулий рік ми з дружиною переробили тисячу кілограмів воску на окопні свічки для наших військових, – розповідає Михайло. – Порахували, що зробили десь три з половиною тисячі свічок. Наша подруга-волонтер ще з 2014 року займається виготовленням таких свічок, вона і нас до цього залучила, навчила і заохотила. Кожен, маючи кілька годин вільного часу та необхідні матеріали, може це робити. Друзі, дяка їм, допомагають нам із матеріалами – бо ми самі не змогли б закупити їх в таких об’ємах. Спасибі усім, хто допомагав коштами, матеріалами чи руками!”.
Також Михайло із дружиною співпрацюють із “Швейною ротою” – передають адаптивний одяг у шпиталі, де лежать наші поранені військові, навідують наших захисників там. Часто буває, що там лікуються від поранень військові, які не мають родичів та друзів у місті і вони не завжди мають змогу придбати собі необхідний одяг та засоби гігієни – тому вони завжди намагаються допомогти. Ельвіра готувала домашні смаколики для військових у госпіталі, також розігрувала за донати на армію смачнезні чизкейки власного виробництва.
“Допомога армії, допомога нашим військовим уже давно стала частиною нашого щоденного життя – ми хочемо допомагати та бути корисними”.
Далі буде!
Широкий український загал відкрив для себе Михайла Пеньєвського як митця відносно нещодавно – після відзнаки на конкурсі, але за кордоном його творчість уже доволі відома. Він – автор популярного YouTube каналу Yellow Medusa, де за допомогою нейромережі створює відео, у яких показує, як би виглядали відомі фільми очима різних режисерів.
“Хотілося створити щось своє, пофантазувати, покреативити, а ще дуже цікавили ШІ-технології і можливості штучного інтелекту, – каже Михайло. – Мені подобається працювати з ШІ-технологіями для створення контенту – вони вражають своїм потенціалом та дають змогу створити свою історію, не виходячи з дому та маючи досить обмежений бюджет“.
“Це чудовий інструмент, не перестаю ним надихатися і дивуватися. Ще рік, ба більше, навіть півроку тому створити такий фільм як “Привид Різдва” за допомогою технологій ШІ було б неможливо або він не був би таким якісним.
Нині мене часто запитують, чи чекати нову стрічку після “Привида Різдва” і коли саме вона буде) Життя показало ще дуже багато неймовірних сюжетів, і в мене є багато думок та ідей, які виношуються і визрівають – і хочеться втілити їх в кіно в цікавій формі, щоб показати і українцям, і світові. Тож – далі буде!”.
