Чоловік – захищає Україну, а дружина – веде родинну справу!
Переїхали з Києва до Количівки, заснували сімейну ферму і разом “стрибнули” у гречку – це про подружжя Тетяну та Сергія! Десять років тому вони започаткували власну справу: взялися за вирощування органічної гречки та зернових, у які “закохали” всю Україну!
Вони сіють не просто гречку та жито, а – Любов!
“Пропускаючи все зерно через наші руки, лишаємо там частинку нашого тепла”, – кажуть Тетяна та Сергій.
Їхня сімейна ферма має таку теплу та натхненну назву – “Сонячна Земля”. Але з початком війни цю сонячну землю рясно всіяли кулі та уламки снарядів… Сергій одразу став на захист України і вже другий рік – на фронті…
А Тетяна самотужки продовжує сімейну справу – засіває зранену вирвами землю зерном та любов’ю!
Чорна рілля ізорана, ще й кулями засіяна…
Українці у мирний час – гречкосії, а коли нам загрожує ворог, у жилах оживає козацька кров!
“З початком повномасштабного вторгнення чоловік завіз мене з донечками на Франківщину, переконався, що ми у відносній безпеці і одразу ж пішов до військкомату, – пригадує пані Тетяна.
– Оскільки у нього досить актуальна військова спеціальність, йому зразу видали повістку і він пішов служити. Скоро буде два роки, як він на війні. У нечасті відпустки приїздить додому, скидає форму та берці і йде на поле – це його віддушина…
А поки чоловік на фронті, я самотужки займаюся усім господарством на нашій сімейній фермі – аби зберегти те, задля чого ми стільки років важко працювали… У нас в селі дуже багато хлопців служать і тому доводиться тягти усе самостійно – так, це дуже і дуже непросто, але я вірю, що буде перемога, будуть кращі часи і ми зможемо продовжувати і розвивати нашу улюблену справу далі”.
“Наша рідна Количівка не була окупована, але сильно постраждала від обстрілів: майже не було будинків, які б не були пошкоджені. У нас на подвір’ї від ударної хвилі постраждав млинок, вибило вікна, трохи пошкодило дах, але, слава Богу, катастрофічних руйнувань не було. На полях були величезні вирви, осколки снарядів і навіть чималі уламки ракети на одній із ділянок… Я викликала саперів перевірити поле – аби було безпечно і сіяти, і збирати врожай. До повномасштабного вторгнення ми вирощували аж дванадцять різноманітних культур та злаків, нині ж я, оскільки займаюся фермою самотужки, зосередилася лише на гречці, оскільки висівати та збирати різні злаки в різний час просто немає змоги…”.
Сімейна ферма "Сонячна земля": удвох…на 30 гектарах!
“Так, щоб легко – то ніколи не було, скажу чесно, – усміхається пані Тетяна, розповідаючи про роботу на фермі.
– Удвох ми з чоловіком давали раду 30 гектарам землі, до того ж, одразу вирішили, що будемо вирощувати нашу продукцію без “хімії” – мінеральних добрив, пестицидів і регуляторів росту. Але попри купу роботи і купу труднощів, ми не відступали і продовжували та розвивали нашу сімейну ферму! Чому? Відповідь дуже проста: бо любимо це! І віримо, що нашими зусиллями робимо хоч маленький, але вклад в розвиток країни, у здоров’я людей, які купують нашу продукцію, вирощену тільки на любові!”.
Тетяна та Сергій обоє родом із Количівки, після одруження жили та працювали у Києві. А тоді повернулися до рідного села поряд з Черніговом і подумали – а чом би не започаткувати тут свою справу?
“Першою нас “спокусила” гречка: порадилися і прийшли до того, що якщо стрибати в гречку, то разом, і з користю! – сміється пані Тетяна. – І засадили поле нею!
Ще не мали досвіду у цій сфері, та й обладнання відповідного не було – лише комбайн, потім докупили ще трактор, але вирішили спробувати. Це була така насолода для очей – дивитися, як вона росте, як квітне, а цей аромат! І смак зоооовсім інший, ніж у магазинної – такий насичений та ніжний! Так ми закохалися у гречку і стали гречкосіями. Мабуть, для багато кого виглядали диваками – покинули Київ, взялися за, скажем так, дуже нелегку роботу біля землі, але ми ввійшли у смак і нас вже було не зупинити!
Перші кілька років гречка була лише для нашого споживання, – розповідає жінка”.
“А згодом Сергій сам зробив машинку для обдирання зерен і ми почали продавати її та потрохи “обростати” клієнтами. До повномасштабної війни сіяли загалом 12 культур: гречка, пшениця, пшениця твердих сортів, просо, ячмінь голозерний, ячмінь у лузі, овес голозерний, овес у лузі, голонасіннєвий гарбуз, картопля, жито, спельта, квасоля… Але на першому місці була і є саме гречка! Її складніше вирощувати, ніж пшеницю, кукурудзу чи сою: з нею більше клопоту, і куди менше зерна, але нам вона до душі! Як гласить народна приказка – нехай буде гречка, аби не суперечка!
Гречку і просо ми самі обдирали та отримували зелену гречку і пшоно, з вівса голозерного робили смачнючі вівсяні пластівці, а ще мололи цільнозернове борошно”.
Усе обладнання: установки для обдирання, плющення, мелення – справа рук чоловіка Тетяни, у нього вони золоті, він усе придумував і конструював сам, з нуля. За “польові роботи” відповідав Сергій, а Тетяна взяла на себе маркетинг, сторінку-крамничку в Інстаграмі та відправки клієнтам. А ще взялася збирати трави і готувати смачні та корисні страви!
Про користь зеленої гречки, пророщеного зерна та органічної продукції вона може розповідати годинами! Вона так загорілася цією правою, що й вивчилася на дипломовану агрономку! Темою її дипломної роботи стала… звісно ж, гречка!
"Нутелла" з гречки і "Хріновий" чай
“Все, що росло у нас на полі, ми першими і дегустували, – розповідає пані Тетяна.
– І хліб із власного зерна, і різні каші та крупи, і мої авторські чаї, для яких я сама збирала та ферментувала трави, і навіть… власноруч робила “нутеллу” з гречки і з фініками – донечкам вона дуже смакує!”.
Продукцію сімейної ферми “Сонячна Земля” знають та смакують по всій Україні.
“Ми орієнтувалися на людей, які намагаються уникати хімії, свідомо споживають органічну їжу – ті, хто скуштував та розсмакував, радили нашу продукцію іншим, і так, завдяки “сарафанному радіо”, ми сформували мережу покупців. У Києві замовляли і магазини, і окремі клієнти, а ще було багато замовників із Харківщини, Донеччини, Запорізької області, – каже жінка.– Не гречкою єдиною – нині я активно розвиваю нішу з травами: продовжую готувати авторські трав’яні чаї. Найоригінальніший із них – звісно ж, “Хріновий” – із наголосом на першому складі). Такого більше ніде не зустрінеш! Мій тато, як і я – любитель травництва, прочитав статтю про надзвичайну користь чаю з сушеного листя хрону, яке багате вітаміном С. У нас його росте багато, дай, думаю, спробую…”.
“Насушила, заварила – і виявилося, що це дуже цікаво і смачно! Якщо не знаєш, що саме в основі чаю, нізащо не вгадаєш! Скомбінувала з іншими інгредієнтами – і “Хріновий” чай став нашою “візитівкою” і хітом продаж”.
Тетяна відправляє чаї на фронт нашим військовим: і лікувальні збори від кашлю та застуди, і просто смачні-ароматні. Було таке, що вона відправляла чай військовим – просто так, не знаючи конкретно, кому, а потім односелиця їй розповіла, що її чоловік телефонував їй з фронту, казав, що пив смачний чай, виготовлений у нашому селі – це ж треба, щоб так “зустрілися”!
Бувало й таке, що дівчата-волонтерки просили для того чи іншого підрозділу, чи на благодійні лотереї та аукціони – і Тетяна завжди допомагала їм! А ще цьогоріч чайні набори від пані Тетяни їздили аж до Німеччини на благодійний аукціон, на якому збирали на медичний автомобіль для наших захисників.
Окрім чаїв, у своїй травницькій майстерні жінка виготовляє також оригінальні свічки з воску та сушених трав, плете із колосків різдвяні обереги-дідухи. А для душі – колекціонує українські строї та надихається народним співом!
“До повномасштабної війни я навчалася автентичного народного співу, – розповідає пані Тетяна.
– Нині знову відновила ці заняття – це допомагає тримати себе у тонусі. Тримаємося за наше коріння – і черпаємо сили звідти… Так, зараз нам усім непросто, багато болючих подій довкола, але шукаємо острівці спокою: у співі, у дітях, у роботі біля землі. Коли ти можеш споглядати, як ростуть зернята, які ми посіяли, як наливається колос, як бджілки збирають пилок по гречці, як пахнуть трави на лузі чи у лісі, як радіють нашій продукції замовники. Це все нас надихає і окрилює! Скласти руки завжди можна – але від того нікому легше не буде! Тож – будем сіяти, будем збирати, будем жити і перемагати!”.
