Майстриня Різдвяної зірки Тетяна Федосенко – про відродження традиції!
Її зірки народжуються з любові. З віри. З надії. І – з величезного бажання відродити своє; повернути традицію, яку свого часу намагалися викреслити, знищити, стерти з народної пам’яті.
Майстриня Тетяна Федосенко творить Диво. Ім’я її диву – Різдвяна зірка. Вона не просто майструє – вона оживляє пам’ять. У кожній зірці — часточка її серця.
Різдвяна зірка – то не просто прикраса. То послання. З минулого – в майбутнє. Крізь теперішню темряву. Тетяна знає: традиція — це не музейний експонат, не архівний документ. Це живий організм, який дихає, змінюється, але не втрачає своєї сутності.
Вона пам’ятає розповіді старших про те, як колись збиралися родини. Дідусі й бабусі, батьки і діти — усі разом, біля столу, створюючи різдвяну зірку. Це було більше, ніж просто майстрування. Це єднання поколінь, передача родинного коду…
Радянська система намагалася перервати цей зв’язок. Заборонити Різдво, висміяти традиції, змусити забути. Але традиція виявилася живучішою за будь-які заборони. Вона пульсувала в серцях, передавалася пошепки, зберігалася в родинній пам’яті.
Тетяна знає ціну цієї пам’яті. Її бабуся-лемкиня, яка пережила депортацію, навчила її найголовнішого: традицію не можна знищити, доки живі люди, які її пам’ятають. Доки є руки, що творять. Доки є серця, що люблять.
Осяяні світлом різдвяної зірки
“Мистецтво звіздарства – розстріляне, розтерзане, заборонене – дуже постраждало від радянського режиму, – розповідає пані Тетяна. – Я завжди повторюю: мова – це душа народу, а традиції – його хребет. Окупанти хотіли цей хребет у нас переламати, щоб знищити нас – але їм це не вдалося. Нас хотіли знищити, а ми вистояли – і завдяки традиції також. “Совіти” забороняли Різдво, арештовували колядників та вертепи – а люди все одно збиралися, разом колядували і робили Різдвяну зірку! Окупанти можуть забрати землю. Але не можуть забрати душу. І Різдвяна зірка – це не просто красивий атрибут, не просто елемент декору – це дуже глибоко, це традиція, це душа… І нині українці починають по-новому відкривати для себе звіздарство – чудове і яскраве мистецтво наших пращурів.
Жоден вертеп не обходився без зірки, бувало, її починали виготовляти ще з літа і компанії колядників змагалися між собою – чия буде пишніша, яскравіша, оригінальніша. А бути звіздарем – нести зірку – для вертепника вважалося великою честю”.
“Ми з сестрою щороку ставили разом з нашими дітьми вертепи і ходили з ними по друзях і сусідах, аби підтримати дух свята. Ця наша родинна, сімейна традиція стала уже виходити за межі нашого кола, іти далі. І от років понад п’ятнадцять тому ми з чоловіком за вечір разом зробили Різдвяну зірку і пішли з нею до класу нашої доньки-школярки розповідати про різдвяні традиції. Коли я розповідала про різдвяну зірку однокласникам доньки, вони слухали із неймовірним захопленням та зацікавленням. А старше покоління – плакали, слухаючи…
Бо пам’ятали з дитинства цю традицію, яку потім її з їхнього життя просто по живому вирізали, заборонили… І у мене зародився вогник – треба щось у цьому напрямку робити, розповідати людям, їм це цікаво, їм це потрібно. Розробила майстер-клас – як виготовити різдвяну зірку власноруч, навчала цього усіх охочих. Навіть гасло придумала: “Різдвяну зірку – в кожну домівку”! Я завжди усім кажу – спробуйте зробити Різдвяну зірку власноруч у своїй сім’ї, у родині – це надихне і зблизить вас!”.
“Ми у нашій родині спершу робили різдвяні зірки теж тільки для себе – у сімейному колі, а з 2014 року відчули у суспільстві величезну хвилю зацікавлення нашими традиціями, нашою історією і зрозуміли, що – пора! Пора виводити Різдвяну зірку на орбіту, – усміхається пані Тетяна.
Рідні і друзі щоразу підштовхували мене – роби майстер-класи, розповідай людям про звіздарство, про знищені традиції і майстрів, – це потрібно Україні! І так потрошки щороку я нарощувала оберти – раніше виготовляла зірки за три місяці до Різдва, потім, коли збільшився попит, за півроку, а нині це – процес круглорічний!”.
Традиція жива, доки є руки, що творять
“Коли мене запитують – а що вас привело у народне мистецтво, я відповідаю: “Мене не приводили, я в цьому народилася, виросла, увібрала з молоком матері. Малювала писанки, робила ляльки-мотанки, розписи дзвоників, потім пряники на Миколая, вибійка – це все моє, рідне, це для мене було природньо та органічно”, – розповідає Тетяна Федосенко.
І те зерно любові до народної творчості, посіяне удома, проросло на благодатному ґрунті неймовірного Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” – саме завдяки йому я “народилася” як майстриня”.
“Там я побачила різдвяну зіроньку майстра народної творчості Івана Приходька і подумала – чому люди цього не бачать, не знають? Це було як блискавка – та-а-ак вона в мені озвалася!
На жаль, про цей колоритний український атрибут Різдва та його історію ми знаємо дуже мало. Колись, кожен регіон мав свою специфіку виготовлення зірок. Зазвичай, їх робили традиційно восьмикутними, із дерев’яних дошок та решета, півтора-два метри в діаметрі. Потім обклеювали кольоровими папером і тканинами, прикрашали фольгою, стрічками й китицями.
Але є такі унікальні зірки, що просто диву даєшся! Різдвяні зірки на Тернопільщині, Гуцульщині, неймовірна Мацьківська зірка – різдвяна зірка з села, якого вже немає – з “животом”, з непарною кількістю “променів”, які до того ж ще й вміють “танцювати”; різдвяні зірки Володимира Шагала. Це витвори мистецтва – і все це наше, українське!”.
“З кожним роком дізнаюся все більше, сама продовжую вивчати і досліджувати ці традиції.
На своєму творчому шляху я познайомилася із неймовірною кількістю звіздарів – і неймовірно щаслива з того, як тепло вони мене прийняли. Дуже вдячна кожній людині, яка підтримала, доземний уклін тим, хто береже наші традиції!”.
Творення надії
Її зірки — не просто мистецтво. Вони стають інструментом підтримки і змін. Яскравим прикладом став проєкт “Зірка сходить” у співпраці з комунікаційною агенцією Gres Todorchuk. Тетяна з командою створила 24 унікальні колядницькі Зірки, кожна з яких несла в собі потрійну місію: творчість, підтримку і надію. Десять зірок були розіграні для збору коштів на життєво важливу справу — будівництво укриттів у трьох українських школах. Але найважливіше — цей проєкт став реальною підтримкою для п’ятьох внутрішньо переміщених жінок у Мукачево, які знайшли не лише роботу, а й спільноту і можливість бути корисними.
Для Тетяни це чергове підтвердження: традиція — це не лише про збереження минулого, а й про творення майбутнього.
“У мене у творчій майстерні і шиють, і малюють вироби дівчата-переселенки – це нові робочі місця для міста, і підтримка для жінок, які переїхали і дуже часто починають життя з чистого аркуша”, – каже жінка.
З початком повномасштабного російського вторгнення я переїхала на Закарпаття, звідки родом моя мама, в Мукачево”, – розповідає пані Тетяна.
– Мій чоловік-лікар мобілізувався до ЗСУ, а я, попри увесь стрес, зрозуміла, що землі пращурів дають мені нові сили та натхнення до творчості! Те, чим я нині займаюся – створення сувенірної продукції з традиційними символами – хустки, сувеніри, аксесуари. Тематичні вироби пов’язані з центральними українськими святами, такими як Великдень та Різдво. Для останнього виготовляємо різдвяні зірки, маски для вертепів, проводимо майстер-класи, де розповідаємо про історію цих виробів — це все моє, рідне”.
Різдвяна зірка світить. Навіть у темряві війни. Особливо – у темряві війни. Бо вона – то не просто символ. То послання. До нащадків. До предків.
“Ми збережемо”, – шепоче Тетяна. Кожному виробу. Кожній традиції. Кожному спогаду.
Війна забрала багато. Але не забрала головного – духу, надії, любові до землі.
І зірка світить: яскраво, беззупинно. Світло перемагає темряву.
