Історія пекаря і захисника Ярослава Бурківського
Його “Хатинка пекаря” пережила окупацію Бучі, була розграбована і понищена російськими військовими, які зробили там штаб. У перші дні вторгнення він пік хліб для добробату в Києві, згодом – чотири місяці безкоштовно випікав хліб для жителів Бучі. А нині – і сам став до лав ЗСУ!
Його звати Ярослав і він випікає хліб.
“Я випікав хліб, коли почалася велика війна, пік його для військових, для людей після деокупації; пік під обстрілами і в блекаути при свічці… Так от, за весь той час, що я займався хлібом, я зрозумів одну просту річ.
Дуже важливо робити те, що тобі подобається і те, в чому ти черпаєш любов”.
“Хліб для мене – він набув значення життя, і не ефемерного якогось, а по-справжньому глибокого, цінного, наповненого, щедрого. Тому що правду кажуть: коли руки пахнуть хлібом – це, можна сказати, безсмертя…”.
Його “Хатинка Пекаря” у Бучі ніколи не спить – поки одні буханці печуться, інші чекають своєї черги, підходить нове тісто, а він сам у спекотній компанії розжареної дров’яної печі до ранку випікав людям хліб.
Так було ще донедавна. Нині Ярослав Бурківський – воїн ЗСУ.
“Я до цього кроку готувався і прийшов свідомо, – розповідає чоловік. – Власне, усі хлопці, які у мене працювали зі мною в пекарні – вони всі зараз у війську. Там, де потрібні найбільше…
Нині “Хатинка Пекаря” залишилась під опікою моєї дорогої мами. Дуже хочеться, щоб пекарня жила і працювала, тішила людей хлібом, незважаючи на всі обставини, тож заїжджайте та заходьте до “Хатинки Пекаря” і пригощайтеся смачною випічкою!” – закликає Ярослав.
Частину зароблених коштів пекарня віддає на потреби різних військових підрозділів.
Відома “Хатинка” не лише смачнючою випічкою, а й душею та людяністю пекарів. У перші місяці повномасштабного вторгнення тут пекли та безкоштовно роздавали хліб жителям деокупованої Бучі та усім потребуючим.
“Для людей, які пережили пекло окупації, той шматок теплого хліба, який потрапляв до них – він був дуже цінним, – каже Ярослав. – І він був насичений життям, енергією духа і надією на те, що все буде добре.
Для місцевої тероборони ми випікали хліб, по можливості ще надавали випічку для місцевих шпиталів, де лікуються наші поранені хлопці поранені – аби ці смаколики їх надихали і підтримували. Мене часто запитували про мотиви такого рішення.
Усе просто, – усміхається Ярослав. – Я керуюся принципом, що кожен повинен робити, що може, особливо в критичній ситуації. А оскільки я пекар, і моя пекарня вціліла у тому пеклі, яке було в Бучі, я вважав своїм обов’язком випікати хліб і роздавати його людям”.
“До мене долучився товариш Юрій Бойко – нині він служить у ЗСУ. Ми разом випікали хліб при свічках, спали просто на столах у пекарні… Це було дуже натхненно – тим, що ми розуміли, що робимо щось важливе і потрібне людям. І за це ми отримували неймовірні емоції людей, які отримували цей хліб”.
З тістом "на ти"
Ярослав – професійний кухар, працював у ресторані, мав власну справу з вирощування мікрозелені, проте одного дня знайшов свою “сродну працю” – пекти хліб…
“Я вивчав багато різних кулінарних “ноу-хау”, – розповідає чоловік. – Професійно роблю суші, піцу, пробував готувати страви різних кухонь, навіть молекулярну кухню. Мені як професіоналу хотілося рости і я взявся за хліб на заквасці”.
“Я випікав хліб, а друзі, аби мене підтримати, купували його. І вже їх схвальні відгуки та наполегливі заклики займатися цим професійно спонукали мене до думок про власну пекарню. А далі все точнісінько так, як у випіканні хліба: ідейна закваска визріла і на ній “виросла” хай поки що невелика, проте своя справа”.
Неймовірне приміщення пекарні (якщо ви ще там не були, обов’язково радимо відвідати!): колоритна та затишна автентична хата-мазанка, а всередині – піч із дровами!
З чого постала “Хатинка Пекаря”? З бажання випікати хліб у дров’яній печі. Ідея полягала в тому, що оцю хату-мазанку, яку збудував Ярослав з партнером, може збудувати кожен – і їм хотілося, втіливши це в життя, надихнути ще когось зробити так само. Навіть той факт, що грошей у на будівництво у них було дуже й дуже негусто, їх не зупинив: вони випікали хліб, їздили на пилораму й міняли хліб на дошки.
Так удвох за два з половиною місяці і побудували пекарню – разом з пічкою. Це доволі копітка робота, треба було попрацювати фізично, зате атмосфера яка! Глина і солома – і бюджетно, і екологічно! А страви, приготовані у печі – одні з найкращих і найсмачніших, повірте! У вогні багато життя – він віддає його хлібу і наповнює ним…
“Це було у 2020 році – багато ресторанів та кафе тоді масово закривалися через епідемію ковіду і карантин, а ми, навпаки – відкривалися. Це була дуже смілива і авантюрна ідея з нашого боку, – сміється. Але люди розсмакували наш хліб і справа пішла! Робота кипіла аж до 24 лютого 2022 року…”.
Випікав хліб – для добробатів
“Ми з дружиною із перших днів повномасштабного вторгнення максимально включилися у «життя війни», волонтерили, допомагали там, де це було найбільше потрібно. В якийсь момент мені сказали, що весь ринок, де стоїть моя пекарня, згорів… Я ж зрозумів, що не можу більше бути удома і подався в допомагати хлопцям у добровільний батальйон імені Корчинського. І вже там мене залучили до… випічки хліба! Я випікав хліб для хлопців – і так пройшло понад півтора місяця, аж до деокупації Київщини.
Після деокупації Бучі виявилося, що мені пощастило – половина ринку згоріла, а половина була неушкоджена. І якраз на тій цілій половині стояла моя пекарня”.
Російські окупанти жили у пекарні Ярослава, організували там собі штаб. Що могли вкрасти звідти – усе вкрали, що могли зруйнувати – зруйнували. Розтрощили холодильники, вкрали дека для випікання хліба, не залишилося майже нічого, крім печі і стін…
“Я почав намагатися відновити зруйноване, думав, що і як робити, і тут зі мною зв’язався пекар із Польщі Яцек Полєвський. Він запропонував свою допомогу: ми разом приїхали в пекарню аби відновити її роботу і пекти хліб для людей. У перший же день ми випекли десь із півсотні хлібин. Тоді було холодно, пекарня понівечена і розграбована, робота йшла важко, але ми працювали і не здавалися.
Я прийняв рішення, що хліб ми будемо не продавати, а роздавати на волонтерських засадах – людям із Бучі і навколишніх сіл. Пояснив ситуацію своїй команді, сказав їм, що оскільки хліб ми не продаємо, то не матиму змоги заплатити їм за роботу і вони погодилися працювати зі мною теж на волонтерських засадах. А якщо хтось із наших відвідувачів матиме змогу заплатити за хліб, ці кошти ділитимемо між собою – порівну на всіх, хто долучався до нашого волонтерського пекарського підряду”.
“Так ми працювали цілих чотири місяці, роздаючи хліб безкоштовно. Нас підтримувало дуже багато волонтерів, військових, люди приносили нам продукти – для того, щоб ми просто пекли хліб. Хтось дрова приніс, хтось ще щось. І це також дуже підтримувало – бо показувало, що люди бачили цінність у нашій роботі”.
Душа хліба
“Гарно випечений хліб – своїм виглядом, запахом, смаком – він дарує тобі щастя, – каже Ярослав. – Кожна буханка хліба, яка вдалася, для мене є дуже і дуже великою цінністю. Тому що випекти по справжньому гарний хліб – насправді задача не з легких. Чим більше часу ти йому відпускаєш, чим складніший і триваліший процес ферментації, тим багатший смак і аромат випічки.
Хліб, який я печу, буває ферментується по декілька діб – це довготривала так звана холодна ферментація, і саме вона дає той насичений смак, якого немає у магазинному продукті“.
“У пекарській справі ти фактично “жонглюєш” лише невеликою кількістю базових складових – борошно, вода, сіль, дріжджі чи закваска. І вже отут вступає “в гру” твій професійний хист. Я експериментую з рецептами, пропорціями, і все заради того, аби він був смачний, ароматний, а головне – корисний.
Якщо ж у когось є сумнів щодо того, чи є у хліба душа, нехай хоч раз у житті почує, як “дихає” щойно витягнений із печі хліб…Із хлібом усе просто. Люди куштують його, і ти одразу розумієш, чи їм подобається. Бачиш на обличчі задоволені усмішки і надихаєшся знову братися за тісто…
Говорю про випікання хліба не в минулому, а в теперішньому часі – хоч нині у лавах ЗСУ і не займаюся улюбленою справою, проте впевнений, що після перемоги обов’язково до неї повернуся!
Є вислів про те, що любов – як хліб, її треба випікати щоденно. Думаю, його можна перефразувати і “навиворіт”: хліб – то любов, яка випікається щоденно…”.
