Зооволонтерка Анастасія Тиха - про порятунок тварин з інвалідністю
Анастасія Тиха — дівчина, яка під обстрілами вивозила тварин з інвалідністю і заснувала для них “Дім особливих хвостиків”.
Посеред війни і руїн — дівчина, що веде за собою скалічених собак, рятуючи їх із пекла. Той момент завмер на фото, що облетіло увесь світ.
Березень 2022-го, Ірпінь, розбитий міст, вибухи неподалік… І – зовсім юна дівчина, яка, ризикуючи життям, виводить з-під обстрілів півтора десятки тварин з інвалідністю!
“Для мене це – не геройство, а чиста людяність”, – каже вона, пригадуючи той день.
“Я просто не могла інакше”, — пояснює Анастасія Тиха, засновниця притулку “Дім особливих хвостиків”.
Журналістам Goodacity пощастило поспілкуватися з Настею, і ми зрозуміли, що справжня історія Анастасії Тихої — значно більше, ніж про одне, хай навіть мега-відоме фото. Її історія – про життя, яке вона щодня рятує – і дарує йому шанс бути любленим знову.
Як усе почалося
На порозі “Дому особливих хвостиків” гостей зустрічають десяток “хвостиків”: песик Їжак з відірваним хвостом, у якого був пошкоджений череп; врятований з Херсона Черниш, собака Босс без двох передніх лап, покалічений алабай Лайма, яку наші військові врятували із клітки, де ту покинули господарі… У кожного з них нині нове життя, у якому багато любові і турботи.
“Я цим живу з дитинства. Тащила додому всіх безпритульних, кого бачила, – усміхаючись, розповідає Настя.
– Батьки не сварили, а допомагали. Мене завжди тягло до ветеринарії – її і обрала як майбутню професію”.
У 16 років вона взяла на перетримку свою першу “особливу” собаку з інвалідністю, від якої відмовились колишні власники.
“Я сказала волонтерам: досвіду нема, але спробую. І все вийшло. Звідтоді зрозуміла, що це – моє”.
День, що змінив усе
9 березня 2022 року Настя евакуювала з Ірпеня півтора десятка собак — серед них поранені, сліпі й ті, що рухались на коліщатках.
“Під час евакуації не було часу думати про страх. Просто тягнули усіх, поки могли. Тварини — це життя, і його треба берегти”.
Згодом Настя дізналася, що момент порятунку тварин зафіксував відомий американський фотограф Christopher Occhicone — і вже наступного дня її побачив увесь світ.
“Ця фотографія допомогла тваринам, яких я тоді врятувала, – каже дівчина.
Завдяки фото їх помітили, і вони поїхали в родини”.
Як народився "Дім особливих хвостиків"
Після тієї евакуації до Насті почали звертатись звідусіль.
“Писали люди з Донеччини, з Херсона. Просили забрати покалічених тварин. Так усе розрослося: з двадцяти собак – до двохсот”.
Притулок “Дім особливих хвостиків” в Ірпені вона створила власними силами. Тут мешкають собаки після ДТП, коти без лап, старенькі, онкохворі. Понад дві сотні особливих “хвостиків” – і Настя знає усі їхні імена й характери!
“Вони як діти, – каже Настя.
– Кожен зі своїм характером та історією. Я радію, коли розумію, що це чудо не мало шансів жити, а ми зробили все, щоб воно жило”, – розповідає вона про тварин з притулку.
Не всіх вдається врятувати, але кожен шанс вартий спроби. Є й ті, хто дивом вижив.
“Найбільше мені запам’яталася Афіна – собака, якій відрубали усі чотири лапи. Вона була дуже перелякана, – пригадує Настя.
– Півроку вона провела в лікарні, ми збирали кошти їй на протези, потім робили важку операцію у Львові. Нині вона живе з її лікарями – вони полюбили її і залишили у себе. Я її бачу майже кожен день – і мені дуже тепло від того, з якими неймовірним людьми вона зараз і скільки любові у її зраненому житті”.
Історії, які неможливо забути
“А ще у мене є собака Герда – у 23 році шахед влетів у будинок її господарів. На жаль, Герда була на ланцюзі і просто загорілася – її гасили сусіди, у неї було 80 відсотків опіків тіла. Лікування було дуже довгим і дуже важким, але на щастя, нині з нею все добре, хоч вона і залишилася незрячою. Але її серце все бачить і віддає так багато любові!”.
“Порятунок тварин з інвалідністю – це не про жалість, — каже Настя.
— Це про життя, яке варте шансу. Дива існують. Вони мають хвости, лапи, шрами і очі, які дивляться з любов’ю. І коли ти це бачиш — хочеш жити далі. Поруч із ними.
Буває, що тварина настільки травмована чи важкохвора, що навіть лікарі кажуть – що не варто за неї боротися, краще приспати. А я дивлюсь на них – на те, як вони борються, не здаються, як вони хочуть жити – і розумію, що теж не здамся.
І той час, що ми можемо подарувати їм – це дуже світлий час. Ми намагаємося створити для них умови любові і справжньої сім’ї – смачно годуємо, дбаємо. І основне – дуже і дуже сильно любимо. І ця любов – вона не просто творить дива. Вона і сама по собі є дивом…
Коли бачиш, як пес, який стільки часу безпомічно лежав, сьогодні бігає — розумієш, заради чого все це”.
“У мене, окрім підопічних з притулку, зараз вдома є 17 собак. Вони всі старенькі – 15-17 років, з хронічними хворобами, з інвалідністю, усі дуже крихкі. Але ми для них робимо все – не просто щоб вони “доживали”, а щоб ЖИЛИ. Жили в любові і турботі”.
Не все так просто
У 2023-му притулок опинився під загрозою. Сусіди скаржились на гавкіт, клініки відмовлялись лікувати “в борг”.
“Мені дзвонили й погрожували: собак отруять, уб’ють… Було страшно. Але зараз усе владналося, ми працюємо далі.
Нині у притулку “Дім особливих хвостів” – 400 тварин. На їх годування щодня йде більше 100 кілограмів корму щодня, а ще ж потрібні наповнювачі, ліки, оплата стерилізацій”.
“Донати від усіх небайдужих – це не просто про гроші, а про можливість рятувати та допомагати, – каже Настя.
Коли підтримка людей зменшується, у нас росте борг у лікарні, де ми рятуємо “хвостиків”. Так, на початку вересня у нас був борг в лікарні майже 600 тисяч. Але люди допомагають, включаються і ми потихеньку цей борг закриваємо.
З “руками” у нас проблем немає: у нас є постійні волонтери, які майже кожен день приходять гуляти з тваринками, прибирати у вольєрах.
Мені кажуть: мовляв, зараз війна – не час для порятунку тварин, а тим більше тварин з інвалідністю. А я кажу – подивіться, як наші військові переймаються долею тварин з прифронтових територій, як вони дбають про них, годують, намагаються вивезти і дуже часто самі стають для них домом. І коли я бачу наших захисників, які діляться останнім сухпайком із собакою — розумію: людяність не має черги”.
"Я боротимусь за кожного"
Нині Настя веде сторінку притулку, щодня ділиться історіями, шукає дім для підопічних, знімає відео “до і після”.
І справді — варто лише подивитись на її фото з врятованими особливими хвостиками: людяність — це не героїзм. Це рутина добра, яку Настя Тиха робить щодня.
Попри втому, дівчина продовжує.
“Інколи, коли накривають відчай і втома, здається, що все — більше не витримаю. А потім бачиш, як хтось виляє хвостом, і розумієш: поки вони виляють, ти не маєш права здатися.
Коли опускаються руки, коли болю довкола забагато, коли у моменти слабкості думаєш – навіщо я це роблю…
Тоді дивишся на фото тварин, які в нас були, пройшли лікування, прилаштувалися в родину, дивишся фото врятованих життів – і розумієш, заради чого, чи, точніше, заради кого ти це все робиш.
І – продовжуєш робити”.
