Goodacity – Dare to be Good

Бувають люди, з яким поспілкуєшся – ніби життєдайною силою зарядишся. Наша співрозмовниця – вінницька мисткиня, письменниця, поетеса, художниця-акварелістка Дар’я Паламарчук – саме з таких! Яскрава і світла, надихаюча та позитивна, авторка таких же світлих і позитивних дитячих книг…  Її творчість – це місце сили для діток та дорослих! Адже у часи неспокою та розгубленості саме книга допомагає прожити цей складний досвід і може стати місцем, що дарує відчуття дому тим, у кого війна цей дім забрала…

Дар’я – авторка серії збірок казок “Про природу”. Збірки казок особливі тим, що написані від руки, мають акварельні ілюстрації самої авторки та доповнену реальність. 

Жінка проводить авторські зустрічі, читання, групи казкотерапії для діток, які з початком повномасштабного російського вторгнення знайшли прихисток у Вінниці.

 «Ми маємо проговорювати з дітьми ситуацію, у якій живемо, ділитися нашими емоціями, цікавитися їхніми. Допомогти підібрати слова для таких непростих розмов, власне, можуть можуть книги, адже казкотерапія – це ефективна психологічна допомога під час війни», – переконана вона.

«Виписати та вималювати з себе війну»

«У збірці казок «Про природу» заплановано шість книг, на нинішній день вийшло уже чотири: «Збірка казок про мушельки», «Про пташечок», «Про вусатих і кудлатих»  і   «Про диких та не дуже». Ще дві книги зі збірка зараз «у процесі» – пишуться, – розповідає Дар’я Паламарчук. – Друг книг у принципі справа недешева, а під час війни – й поготів, тож дякую Goodacity за мікрогрант, завдяки якому я матиму змогу додрукувати ще книг для того, аби дарувати їх діткам-переселенцям. 

 «Своєю першою книжечкою «Збірка казок про мушельки» я прагнула зізнатися в любові морю і його жителям, – пояснює жінка. – А ще хотілося зробити щось таке ексклюзивне, з wow-ефектом, таке, чого ще не було. На усьому ринку дитячої книги я не знайшла жодної книги про мушельки і молюски – тому й взялася писати свою… 

Молюски всі різні – кожен унікальний, зі своїм характером, звичками та стилем життя. Я так «загорілася» цією темою, що навіть проілюструвала книгу самостійно!   А для того, аби зробити читання ще цікавішим, придумала ноу-хау – героїв книги оживили за допомогою доповненої реальності.  Кит Самуїл та восьминіг Сьома у форматі 3D не лише плавають на сторінках книги, а й розмовляють! Це приємний бонус, який викликає багато емоцій і захоплення не лише у дітей, а й в дорослих! 

Мене завжди дуже розчулює дитяча любов до моїх персонажів – з першої казки, з першої книжкової сторінки. Колоритні герої добре запам’ятовуються і дітки згодом придумують власні сюжети та пригоди разом із ними; малюють їх, ліплять із пластиліну та зберігають на пам’ять. 

Коли дарую свої книги діткам, переселених із гарячих точок до нас, у Вінницю (а з початку повномасштабного вторгнення наша область прийняла понад 300 тисяч тих, хто рятувався від війни!), так приємно бачити, як у них, спершу ще таких замкнених і насторожених, «загорається» світло: «Ого, а покажіть, як вони плавають!», «А це кит – такий великий?!». Бачити сповнені захвату дитячі очі – це неймовірні відчуття! Радість їхніх відкриттів – найбільше натхнення! А потім малята дізнаються більше про персонажів, товаришують із ними і тоді уже починається творення історії свого персонажа… 

А оскільки я дипломований кризовий психолог, усі казки з моєї збірки «Про природу»   мають ще й терапевтичний ефект. Я підходила до їх написання з точки зору арт-терапії і їх головне завдання – повернути негатив на позитив.  Адже навіть із тих речей довкола, які нам не подобаються, можна винести певний урок і перетворити це на життєвий досвід, що робить сильнішим. 

І діти дуже добре сприймають цей месидж. Узагалі, мої казки задумувалися не лише як розвага для дітей, а, власне, як сімейний проєкт – щоб і батькам також було цікаво та корисно. Аби, читаючи малюку на ніч, мама і тато не засинали над книжкою, яку читали, ніби відбуваючи важку повинність, а й самі захоплювалися та тішилися, щоб могли із дітками обговорювати історії та емоційно зближуватися. 

Із початку повномасштабного вторгнення я передаю свої книги внутрішньо переселеним діткам, аби відволікти їх від реалій війни, привити любов до читання та вдосконалити їх знання української мови. Для цього організовую авторські зустрічі, читання, групи казкотерапії – уже передала понад 200 примірників книг.  

Допомога під час війни буває різною, і психологічна також дуже важлива.  Дітки, у чиє життя зненацька вдерлася війна, забравши у них домівку та зруйнувавши звичний для них стан речей, перебувають у стані шоку та стресу, навіть якщо зовні це не завжди помітно. На зустрічах вони поводяться по-різному – були замкнуті, котрі зовсім не говорили і не йшли на контакт, а бувало й навпаки – діток переповнювали емоції, з якими вони не завжди могли справитися і дати їм лад… Але через казку і через малюнок – тому що на авторських зустрічах ми ще й малюємо і придумуємо власні казкові історії – мені вдається знайти «ключик» до дитячих сердець, допомогти їм справитися зі своїми страхами – страхом невідомості, тугою за рідним домом і ще багатьма іншими зовсім недитячими страхами… В казках та історіях, які вони самі складають та малюють на зустрічах, діти виписують та вимальовують з себе ці страхи, виписують з себе війну…

Терапія… казкою

Терапія казкою працює навіть для мене – я, коли пишу, уже проводжу собі свою особисту терапію. У цих казках багато мене, мого життєвого досвіду. Ілюстрації до казок малюю аквареллю:  вона водночас і найлегша фарба – адже прозора, легка, у ній багато води, вона дуже пасує морській тематиці; і найважча – адже потребує точності рухів, самодисципліни і постійного контролю над процесом. Кожна ілюстрація, кожен персонаж і його світ, в якому він існує в казці – це теж свого роду арт-терапія. І звісно, коли я читаю казки діткам, коли обговорюю їх з ними, а також зі своєю дитиною – це теж щоразу своєрідна терапія. 

Танці, малювання, розпис текстильних виробів акрилом та виготовлення прикрас із кераміки, робота в маркетингу – ось далеко не повний перелік усіх творчих активностей пані Дар’ї.

«Я  багато чим займалася, як то кажуть, «спочатку було слово», – сміється жінка. –  Скільки я себе пам’ятаю, я завжди писала. Віршувала ще з перших класів школи, брала участь у багатьох поетичних конкурсах та змаганнях. Першу збірку поезії видала у 16 років. Згодом взялася і за прозу. Два роки тому вирішила повністю присвятити себе творчості і на одному дихання написала збірку про мушельки – від моменту зародження ідеї і до здачі макету в друк минуло три тижні. І після того пішло-поїхало… Книга за книгою народжувалися дуже швидко і дуже легко, торік, попри дитячі книги, у мене народилися дві нові збірки поезій (загалом їх уже сім), зараз готую до друку ще одну. І якщо мої книги допоможуть діткам зняти стрес, якщо вони викличуть щиру дитячу усмішку – отже, я недаремно працювала! Діти мають чути казки замість вибухів та сигналів повітряної тривоги, а ми маємо зробити все можливе, аби вони знали, що добро існує і завжди перемагає не лише в казках!