Волонтер – це внесок в Перемогу!
Коли волонтер – це кожен другий мешканець Ріпок! Жителі невеликого селища на Чернігівщині взялися допомагати українському війську, ряди якого поповнило чимало їхніх односельців. За рік роботи вони навчилися шити кікімори, виготовляти сухі супи для армії та закривати дороговартісні потреби своїх воїнів, як-от, дрони, тепловізори та автівки – усе, що “замовляли” односельці, які нині на передовій.
“Волонтерство – це і про особистий внесок кожного, хто своєю щоденною роботою наближає нашу Перемогу, і також – про спільноту, взаємодопомогу, про незламний дух волонтерського фронту, – каже волонтерка із Ріпок Тетяна Коваленко.
– Нині нашим волонтерам дуже важливо зорганізуватися і співпрацювати – адже, якщо тил не організований, то і фронту важко. Ми всі починали волонтерити самі, “з нуля”. Нас ніхто не просив, не вчив. Це – від серця, бо не можна сидіти склавши руки!”.
"Наші люди – герої: відганяли ворожу техніку від нашого селища"
“Мрійте, якщо навіть ваші мрії для інших божевільними, – каже пані Ірина. – У моїх рідних Підгірцях є гора Менич, і от одного разу, коли я там була, у мене виникла ідея посадити разом з учнями долину нарцисів. Звісно ж, діти мене підтримали, а односельчани допомогли назбирати цибулин для посадки і ми це зробили… Добра справа дала свої плоди, точніше, квіти – уже наступного року перші тендітні пелюстки нарцисів тішили око! І це було так приємно і натхненно, а як надихали щирі усмішки та емоції наших школярів, котрі приходили на поле і, не вірячи своїм очам, перепитували: “Це ми таке гарне посадили?” Кажуть, краса врятує світ. А краса – вона ж насамперед в добрі… І знаєте, що я помітила? Малеча, діти, вони завжди дуже охоче відгукуються на всі волонтерські ініціативи – бо для них робити добро і допомагати іншим дуже природній стан.
Окупанти висунули вимоги, що будуть говорити із переговорною групою з п’яти-шести людей, до цієї групи громада обрала і мене. Щоб селище могло функціонувати, група щодня ходила на перемовини – ми прикололи жовто-блакитні стрічки на стороні серця і ходили з ними, не знімали… Було таке, що стояли на блокпості і рахували дула автоматів, націлених на нас – виходило на кожного по сім…
Намагалися не думати про страх, а думати про те, що повинні робити – бо ж люди на нас покладаються. Не могли підвести односельчан.
Наші люди – герої: всі ті, хто зустрічав ворога з жовто-синіми прапорами, і, попри страх, не знімав їх з власних будинків впродовж усього періоду окупації; всі ті, хто відганяв ворожу техніку від нашого селища, хто допомагав і підтримував усіх мешканців громади. І цей дух єднання і взаємопідтримки – він продовжував тримати і надихати нас і тоді, коли окупанти відійшли від Чернігівщини. Багатьом людям була потрібна допомога – магазини, аптеки та лікарні були практично порожніми, хлопцям, котрі пішли на фронт, також треба було збирати найнеобхідніше.
Я, тимчасово перебуваючи на Західній Україні, зустріла там свою односельчанку – і вирішили допомогти рідному селищу. Звернулися у місцеві волонтерські організації – там щодня щодня складали, пакували необхідні речі, які потім їхали на Чернігівщину. І щодня плакали – бо емоції від людської доброти, від щирості, від людяності переповнювали… Збираємо посилки – і плачемо… А коли я повернулася до Ріпок, почала шукати однодумців і можливості бути корисними як людям, котрі постраждали від війни, так і військовим. Зустрілись із небайдужими людьми-однодумцями, порадились, обговорили все і в результаті – нині працює наша організація “Реальна співпраця” (скорочено “РеСпі”).
Волонтер – це звичайна людина, яка робить надзвичайні речі!
Ми всі підтримували нашу армію ще з 2014 року, нині ж волонтерський рух не просто збільшився в рази – у ньому задіяні усі, бо тільки #РеальнаСпівпраця приносить гарний результат! Знаєте, що зворушує – те, як кожен хоче бути корисним! Волонтери – це звичайні люди, які роблять надзвичайні речі!
Наша найпотужніша зброя — це людяність і доброта. У великих вчинках, у маленьких справах, у добрих намірах. Історії допомоги від ріпківчан надихають і дають сили. Дуже хочу розповісти про мою ученицю Дашу Волобуєву, як постійно допомагає нам у зборах для ЗСУ: вона робить мотанки, брошки, іграшки і продає їх, а виручені кошти віддає для наших зборів або сама купує хлопцям необхідні речі.
Також Даша і кілька її однокласниць постійно роблять сувеніри для наших захисників, які ми відправляємо їм у складі посилок. Історії волонтерства – це насамперед світла, історії тепла: у нас в Ріпках є бабуся і внучка, які постійно допомагають, чим можуть. Пані Лариса пече неймовірні рогалики, Веронічка готує печиво на фронт, а також майструє сувеніри захисникам. “Ми не втомилися, – кажуть вони, бо ж нашим хлопцям допомагаємо – розумієте, нашим!”. Розповідаю це, і ледве сльози стримую – бо ж усі військові, яким ми допомагаємо, навіть ті, яких ми ніколи не бачили, всі для нас як рідні. Вони всі – наші!
Наша історія – крапля в океані згуртованості та взаємодопомоги, якими зараз живе вся Україна, проте океан був би неповний без цієї краплі! Дуже вдячна усім, хто допомагає нам – як нашим рідним ріпкинським ентузіастам, так і волонтерам із Любеча, Рогатина, Дніпра, Києва… Ми непереможні, поки єдині, і оця небайдужість та вміння гуртуватися у важкі часи допомагає Україні перемагати!
"Кожен із нас – "пазл", без якого не складеться Перемога!"
“Що таке волонтерство – це допомога тим, хто бореться за нашу країну. Нині ми почали втілювати в життя одну зі своїх ідей – створити центр ветеранської спільноти “Пазли”, – розповідає пані Тетяна. – Це буде центр фізичної і психологічної підтримки ветеранів та їхніх родин. Вони зараз там, на фронті, за всіх нас – і ми теж повинні потурбуватись про них уже зараз. Наразі шукаємо можливості для ремонту та облаштування приміщення, в якому центр буде діяти. Для роботи в центрі знайшли фахівців, які безкоштовно надаватимуть свої послуги нашим ветеранам та їхнім родинам.
Наша добра товаришка, волонтерка із Любеча Наталія Мещенинець буде психологом проєкту: пані Наталя і сама – дружина військового, тож її досвід надзвичайно цінний.
Ми розуміємо, як це важливо для наших захисників – повернувшись додому з війни, відчувати турботу та підтримку. Вони зараз захищають кожного з нас, то ж наше головне завдання – допомогти їм віднайти себе у мирному цивільному житті.
“Проєкт “Пазли” – це про нас усіх, – зазначає Тетяна Володимирівна. – Бо кожен із нас – “пазл” у загальному полотні нашої боротьби і без нього не складеться Перемога. Для того, щоб склалася картина, кожен пазл має бути на своєму місці – тому кожен на своєму місці має робити усе від нього залежне. А коли бачиш результат своєї праці – коли хлопці телефонують, дякують – це надцінно! Найбільш приємно, коли військові дякують. Вони, попри важкі умови, завжди знаходять в собі ресурси, щоб і нас підтримати. Військові та волонтери – єдиний фронт захисту України і спільно ми робимо нашу країну сильнішою!”.
