Добра справа – це доказ того, що і в безнадії народжується надія – особливо коли є ті, хто готовий цю надію захищати і за неї боротися! Хвороба, як і війна, приходить зненацька, і до такого неможливо бути готовим… Вона руйнує наше звичне життя і хоче забрати найдорожче.
Родина Нікіти переїхала на Полтавщину з Луганської області, рятуючись від війни на Сході України. А нині у них своя війна – із важкою хворобою, яка спіткала хлопця… Проте вони не самі, на їхньому боці – цілий фронт небайдужих волонтерів, які допомагають хлопцеві боротися з недугом! “Це наш Нікіта – справжній герой, який мужньо бореться із хворобою, – зазначає пані Юлія, волонтерка, яка допомагає хлопцю. – А ми – його вірний тил, і щасливі з того, що є стільки людей, готових добрими справами допомагати хлопцю!”.
«Хвороба не чекає, поки закінчиться війна…»
П’ять років тому сім’я, після того як їх будинок на Луганщині було розбомблено, оселилася у невеликому селищі на Миргородщині. Нікіта ходив до школи, займався спортом, жив звичайним життям підлітка. А потім страшний діагноз в одну мить перекреслив усе…
У 18-річного хлопця діагностували рідкісну пухлину в хребті.
“Родина Нікіти живе неподалік від моїх батьків, вони допомагали хлопцю, і я заопікувалася ним, – розповідає Юлія Петрівна. – Операція потрібна була негайно: понад двокілограмова пухлина у хребті хлопця росла дуже швидко, відлік часу йшов навіть не на тижні чи дні, а на години… Хвороба не знає, що йде війна і не чекає, поки вона закінчиться…
Нікіту прооперували у Києві, в інституті нейрохірургії імені А.П. Ромоданова – до порятунку хлопця долучилися багато волонтерів та спеціалістів і в Україні, і за кордоном. Кошти на дороговартісну операцію надали небайдужі благодійники з Німеччини – сім’я хлопця живе дуже бідно. Далі були знову лікарні, опромінення, попереду в Нікіти, виснаженого складною операцією та важкою хіміотерапією, довгий цикл реабілітації та відновлення…
Та ані виснажливе лікування, ані погане самопочуття не змогли завадити його вірі у те, що на шляху до одужання трапиться ще багато добрих людей і добрих справ! Ми з нашим університетським волонтерським загоном “Єдність” (Юлія Петрівна – викладачка у Полтавському державному медуніверситеті) намагалися допомогти Нікіті з усім, що в наших силах – одягом, взуттям, необхідними ліками та якісним харчуванням, оскільки батьки не мають коштів на його лікування та утримання. Дякуємо простору добра Goodacity за допомогу із необхідними речами та реабілітаційний велотренажер від благодійників з Юти. Для хлопця, чий світ нині обмежується чотирма стінами його кімнати – це не просто нова надія, а величезний крок до того, щоб знову стати на ноги!
Коли Нікіта сів за тренажер, я вперше за довгий час побачила вогник в його очах! Позитивні емоції зцілюють! Дуже хочеться, щоб він працював, не втрачав віру і не опускав рук.
Якщо люди з різних куточків України і світу об’єднали зусилля, аби допомогти хлопцю – це дорогого вартує! Якщо ми об’єднані, нікому нас не здолати – ні ворогу, ні хворобі!”.
«Професія лікаря – це завжди волонтерство»
“Мої студенти дуже раділи, коли дізналися, що завдяки мікрогранту від Goodacity зможуть втілити в життя ще більше допомоги для Нікіти, – каже Юлія Петрівна, – а я тішилася, що вони небайдужі і долучаються до добрих справ!
Ще з 2014 року, з початком війни на Сході, ми з нашими студентами взялися за допомогу фронту та нашим військовим, нині також робимо разом окопні свічки, в’яжемо маскувальні сітки. З початком повномасштабного російського вторгнення до нас у Полтаву прибуло дуже багато людей із інших областей, і ми відразу почали допомагати їм – бо просто не могли інакше.
Студенти, з якими я працюю, наша молодь – вони майбутні лікарі і дуже тішить, що вони ще з першого курсу за власною ініціативою, за власним покликом душі включаються у волонтерство та добрі справи. У нас в Полтавському державному медуніверситеті уже організувався цілий молодіжний волонтерський рух. Оскільки наші студенти – майбутні медики, ми взялися працювати з онкохворими дітками, долучалися до донорських програм – багато студентів здавали і здають кров, а також внесли свої дані у реєстр донорів кісткового мозку. Проводили свята та цікаві розважальні заходи для маленьких пацієнтів онкогематології, аби підтримати діток, які щодня борються з цим недитячим недугом. Хотілося, щоб малюки та їх батьки, які опинилися в скрутному становищі, мали можливість дізнатися, що у світі багато добрих людей. Від цього їх життя стане яскравішим та цікавішим. Також у нас був цікавий розважальних проєкт для діток із РАС та синдромом Дауна.
Ми постійно допомагали іншим і волонтерство стало органічною та невід’ємною частиною нашого життя. Повномасштабна війна змінила нашу роботу, але не нашу головну мету: ми й далі допомагаємо тим, хто цього потребує, просто тепер це – допомога під час війни.
Я кажу своїм студентам: професія лікаря – це завжди волонтерство. Адже лікар завжди має бути готовим прийти на допомогу іншим. Приємно спостерігати, як вони “горять” волонтерством – адже росте покоління фахівців, які знають, що таке співчуття, емпатія, допомога.
Волонтерство не має бути обов’язком – людина має бути щасливою в тому, що вона робить і віддає. Якщо вона щаслива, то зможе подарувати це відчуття іншим – має бути той вогник, який треба передати тим, хто на лікуванні.
Віримо в добро, і в те, що воно переможе на всіх фронтах! Я впевнена, що Нікіта обов’язково вийде переможцем зі своєї війни з хворобою!”.