“Повернути посмішки на дитячі обличчя та порятувати їх зруйновані війною мрії, – таке завдання я поставила перед собою, – каже Олена Шевцова із Прилук.
– Дитячим мріям нині вкрай потрібен їх власний простір, а діткам – місце, де вони можуть повернутися в щасливе дитинство без війни…”.
Ця війна вкрала у наших діток – в усіх, де б вони не були – рік дитинства. Дитинство під час війни…
Та, що дарує сонце дітям
“Моя історія роботи з дітьми почалася майже два роки тому, – розповідає пані Олена. – Дуже символічно, що це було 1 червня, у День захисту дітей. Трішки передісторії: моя родина має приватну садибу “Гостинний двір” у селі Івківці Прилуцького району. Її започаткувала родина мого чоловіка – його батько завжди займався благодійністю, дарував людям добро, особливо допомагав дітям. От і у нас виникла думка – а чому б не зробити щось цікаве і захоплююче для наших сільських діток? Тож 1 червня 2021 року я організувала свято для місцевих дітей – запросила аніматора, кондитера, який провів майстер-клас для малечі, замовила фарби для аквагриму і сама взялася розмальовувати діток… Були танці, розваги, мильне шоу – для усіх це була незабутня подія, дітки прийшли до нас навіть із сусідніх сіл!
Свято завершилося, а емоції залишилися – я побачила, наскільки дітям потрібні такі заходи та враження, що вони залишають по собі, і вирішила частіше тішити їх ними.
Запрошувала до нас у садибу людей, котрі влаштовували для малечі різноманітні майстер-класи, а потім зрозуміла, що можу і хочу самостійно дарувати діткам позитивні емоції! Так народилася дитяча майстерня “Гостинна творчість”, а я почала розробляти авторські програми та майстер-класи для діток. Усі вони не потребують спеціальних матеріалів – ми можемо накреативити щось цікаве та оригінальне із підручних засобів.
Терапія іграшками та любов’ю
Із початком повномасштабного російського вторгнення наша робота із дітками на певний період призупинилася, – каже пані Олена, – багато діток виїхали, адже насамперед йшлося про захист дітей під час війни – досить близько від нас точилися бої і були обстріли… Коли ж я відновила роботу дитячої майстерні, поставила собі за мету врятувати від пережитих жахіть якомога більшу кількість дітей, адже вони і є майбутнє України. Я і сама – мама 9-річної донечки і я розумію, як непросто зараз діткам і як їм потрібне дитинство без війни…
Дітки надихнули мене на те, що нині я – магістр економіки – отримую другу вищу освіту за спеціальністю “психолог”! Постійно підвищую свою кваліфікацію, проходжу багато міжнародних тренінгів із надання першої психологічної допомоги діткам.
Бажання повернути діткам радість дитинства об’єднало мене із міжнародним проєктом від Львівського інституту арт-терапії під керівництвом Вікторії Назаревич. Я буда щаслива долучитися до проєкту і у нас в садибі з’явилася терапевтична іграшкова кімната – “Toy Therapy room”. Ми проводили капітальний ремонт у нашій садибі, я вибрала там одну кімнату і кажу – “Оце буде кімната для дитячої терапії”. Стільки любові, стільки серця, стільки добра туди було вкладено – в кожен куточок!
Дякую простору добра Goodacity за “іграшкове” наповнення кімнати та допомогу із придбанням “сухого басейну”. Моєму щастю не було меж, коли торік у жовтні “Toy Therapy room” запрацювала!
Це дуже цікава методика – через іграшку “вирівнювати” психологічний стан дитини… Дитинка приходить у кімнату, заповнену м’якими іграшками, обирає собі “друга”, і з цим-другом-іграшкою проходить усе заняття, згодом малює, ліпить чи робить аплікацію – і все разом із улюбленою іграшкою! Після заняття дитинка може забрати іграшку собі, а за бажання може залишити у кімнаті і наступного разу завітати до неї “у гості”…
Нині туди приходять і місцеві дітки, і приїжджають із сусідніх сіл та Прилук. Такі кімнати є по всьому світу – у Польщі, Канаді та Америці, і в Україні теж. На Чернігівщині їх лише три – у нас у Івківцях, у Сновську та в Чернігові. Для діток, чиї батьки служать у ЗСУ, діток-переселенців, діток із сімей у складних життєвих обставинах, діток, які потребують психологічної підтримки – заняття безкоштовні.
Повернутися в дитинство без війни
Вони відчули її усюди – і проводячи уроки в шкільних укриттях, і за руку з мамою евакуйовуючись в інший регіон чи країну, і слухаючи сирени повітряної тривоги… Наші дітки дуже швидко подорослішали, і зрозуміли, що таке біль та страх… Проте вони відчули і необхідність допомагати – малеча рветься малювати малюнки нашим захисникам, старші – робити окопні свічки чи плести сітки… Ми разом ліпили вареники нашим захисникам на передову, писали до них записки із побажаннями перемоги. Вареники поїхали на Бахмут і дітки були щасливі, що допомагають.
Наша родина з перших днів війни стала на волонтерську стезю – допомагаємо ЗСУ на місцевому рівні, відправляємо допомогу в гарячі точки. Окрім допомоги нашим військовим, привчала і привчаю діток до добра. Ще до війни у мене був власний проект, який називався “Тепло дитячих долоньок” – розповідала діткам про онкохворих дітей і до Миколая ми зробили свічки та підсвічники і переслали до онкоцентру – разом із фондом “Таблеточки”. Хочу, щоб дітки розуміли, що не важливо, скільки тобі років, ти можеш творити і примножувати добро!
У дитячій майстерні, у “Toy Therapy room”, у дружній атмосфері діти можуть грати, отримувати психосоціальну підтримку та спілкуватися з однолітками — словом, відновлювати власне відчуття нормального життя та повертатися в дитинство без війни.
Так, до мене приходить дитинка із прифронтової території, яка в свої 5 років бачила справжній жах… Спершу вона була дуже замкнена і неохоче йшла на контакт, нині ж це абсолютно позитивна та світла дівчинка!
Я бачу різницю – у виразі очей. Коли вона приходила до нас уперше, у її погляді не було й сліду щастя. А зараз вже є. По домашньому, природньо, гостинно, тепло, з великою душею і любов’ю – саме так я приймаю діток. Наші заняття відбуваються і в будні, і на вихідних. І це попри те, що у мене є основна робота, а цьогоріч у березні я планую ще й захищати кандидатську – сама не знаю, як я це все встигаю…
Я від діток надихаюся, а вони – від мене! Молодь у селі не задіяна у якихось соціальних активностях – то я їх запрошую на наші з дітками заняття аніматорами. Для них це не просто підробіток, а соціалізація, можливість відчути себе потрібними та задіяними. Як вони з ними граються та розважаються, як опікуються дітками – зворушує те, як вдалося їх об’єднати!
Я радію, коли бачу позитивні зміни у дітках, надихає їхнє бажання займатися, приїздити до мене, чекати неділі, щоб приїхати у нашу майстерню чи “Toy Therapy room”. Їхні посмішки, їхній позитив, який вони випромінюють – це найголовніше! Дуже багато у цьому тепла і любові! Для мене це не робота, не бізнес, це – моє життя! Улюбленим висловом мого свекра, Володимира Петровича Піщенко, було слова “Хай буде добро”. І це своє життєве кредо він передав і нам! Тож хай буде добро!
