Good deeds: to talk or to keep silent?

Чи справді добро любить тишу, «хороші справи роблять мовчки», а благодійністю треба займатися лише інкогніто?

У свідомість більшості людей глибоко проникла і «пустила корені» думка, що про свої добрі вчинки потрібно мовчати, бо ж говорити про власну щедрість чи доброту — це марнославство. Та й узагалі – «робиш добрі справи – роби їх тихо, не хизуйся, а раз розповідаєш про це – то «заради піару»…

Однією з причин, чому ми соромимося або ж уникаємо говорити про власні добрі справи, є те, що, на жаль, у сучасному світі поняття публічної благодійності часто «розмивається». Так, іноді її використовують з міркувань престижу чи моди, перетворюючи добрі справи на «ширму» або ж атрибут певного статусу.

Але, з іншого боку, благодійність – це кисень для нашого суспільства, і, позбавляючи її майданчику для публічності, ми перекриваємо собі цей кисень…
Якщо добро мовчатиме, ЩО тоді говоритиме замість нього? Чи, «приглушуючи» звук добру, ми не «підкручуємо» звук для його протилежності?

Так, можна мовчати про те, що доброго ви робите кожного дня: скажімо, допомагаєте притулку для тварин або ж присвячуєте кілька годин на тиждень спілкуванню та іграм із дітками чи літніми людьми у спеціальних закладах. А можна спробувати розповісти – вживу або у соцмережах… Що зміниться у другому випадку? Тихий шепіт добра нарешті буде почуто серед інформаційного шуму інтернету!

Чому новій сукні, смачній страві та яскравим світлинам з відпочинку завжди є місце у Тік-Тоці, Фейсбуці чи Інстаграмі, а добро ми намагаємося заглушити?

Поділившись історією власної доброї справи або доброї справи знайомих, ви не лише наповнитеся силою та енергією добра, ви надихнете на добро багатьох інших людей і далі спрацює ефект доміно! «Я теж так можу…» і «Я теж так хочу!» – найприродніші реакції, коли читаєш про чиєсь добродійство. Особливо, коли усвідомлюєш, що, виявляється, допомогти комусь – насправді нескладно і не потребує мільйонів.

Такі прості речі, як набір фарб для сусідського хлопчика із багатодітної родини, пакет фруктів для самотніх стареньких чи пачка корму для безпритульних кошенят – стануть саме тією іскрою, що набуде значимості серед інформаційного шуму. «Математика» благодійності проста: чим більше людей робить добрі справи й говорить про них, тим більше розширюється коло благодійників.

«Гучномовець» для добрих справ допоможе нам зробити благодійність «видимою». Чималу частину зацікавлених у благодійності людей зупиняє лише одне: брак інформації.

Щоб зміни відбулись, можливо, нам варто прибрати цей бар'єр і показати, що благодійність доступна кожному, треба лише знайти свій спосіб допомагати іншим! Для цього не потрібно якихось надзусиль – просто продовжувати допомагати іншим та пробувати розповідати про це знайомим та друзям.

Як ви думаєте, чи стане це рушієм позитивних змін? Які, на вашу думку, кроки необхідні, аби спрацював ефект доміно для добра?