Кожен – на своєму фронті

Вам здається, що якщо ви зараз не на фронті, то нічого не робите задля нашої Перемоги?
Насправді кожен із нас воїн. Кожен на своєму місці – на своєму фронті. І кожному, хто хоче наблизити нашу перемогу, знайдеться робота!
1
Є наДІЯ!
Так звана «провина вцілілого» нині болить кожному українцю. «Мені постійно здається, що я роблю недостатньо» – знайомі тривоги та картання? Працюєте і тримаєте «на плаву» економіку – але ж гризе думка, що не можете віддатися волонтерству на повну… Рятуєте безпритульних тварин, допомагаєте переміщеним землякам, розповідаєте в інтернеті правду про війну, проте з'їдає переживання, що ви – не на передовій? Волонтерите, збираючи все необхідне для фронту, проте вважаєте свою працю не такою й важливою, адже це не ви тримаєте зброю в руках?.. Заспокойте внутрішнього критика, який постійно ставить у приклад інших: всі ми різні не тільки у своїх знаннях, навичках та вміннях, а й у внутрішніх ресурсах і не всі обов'язково мають воювати, аби зробити свій вклад у нашу перемогу.

Якщо всі підуть на фронт, то хто стане нашим тилом? Усі ми різні у своїх навичках, уміннях та знаннях і не всі обов'язково мають воювати, аби зробити свій вклад у нашу перемогу. Хтось чинить супротив окупантам зі зброєю в руках, а хтось — допомагає з евакуацією або доставкою гуманітарної допомоги, плете маскувальні сітки, шиє одяг і взуття військовим, приймає біженців, годує армію, тримає інформаційну оборону, лікує, допомагає шукати зниклих та воює в лавах ІТ-армії. Фермер/письменник/продавчиня/ учитель, які добре роблять свою справу тут, у тилу, приносять Україні, а отже і ЗСУ, більше користі, аніж якби всі ці люди без досвіду та необхідних умінь пішли на фронт. Навіть якщо ви зараз не в Україні – ваше бажання врятуватися від війни цілком нормальне і вам не варто каратися почуттям провини. Якщо можете допомагати з-за кордону (інформаційно, логістично, фінансово чи будь яким іншим способом) – допомагайте, якщо ж ресурсу вистачає лише на те, аби дбати про себе і дітей – отже, саме це і є наразі вашим фронтом і він також дуже важливий, бо це – наше майбутнє.

Женіть геть зневіру і думки «а що я один можу змінити, від мене нічого не залежить…»! Не будьте пасивними: зверніть увагу, що у слові «надія» уже «зашифрована» дія! Налаштуйтесь на перемогу, віднайдіть своє місце у строю та дійте. Кожен із нас нині має визначитися, на якому "фронті" може принести максимум користі і через свої вміння та навики знайти нові сенси, максимально роблячи свій внесок у нашу спільну боротьбу.
2
Мій талант – моя зброя
Творчий та інформаційний, кулінарний та кіберфронт, освітній та логістичний фронти – усі вони мають своїх тилових героїв. Таких фронтів ще – безліч, і героїв – сотні тисяч. Вашою «зброєю» може бути що завгодно: слово чи музика; уміння слухати чи говорити; навчати чи навчатись; зрештою, кожна гривня сплачених вами податків – це ваш внесок у нашу Перемогу!

Наша армія нині — це кожен, хто якісно виконує свою працю для спільного блага. Наша армія нині – це 42 мільйони українців! Так, це насамперед наші героїчні захисники на фронті, проте це ще й наш надійний тил, який щодня виконує свою, здавалося б, просту і звичну, проте незамінну роботу: пише код і пече хліб, відновлює електрику та зв'язок; приймає біженців; водить тролейбус чи бензовоз; дбає про дітей та лікує людей, обробляє город або шиє одяг та форму...

Ефект метелика по-українськи – це коли за податки, сплачені айтівцем з Дніпра, виплачується пенсія батькам бійця ЗСУ із Києва; поранених солдатів повертають у стрій тернопільські медики; хліб, спечений на Полтавщині, їде до постраждалого від облоги Чернігова; а маскувальні сітки із Закарпаття прикривають нашу техніку на Херсонщині… Ми усі тісно пов'язані, ми всі нині в одному човні, і курс наш незмінний – до Перемоги!
3
Я – частина чогось більшого
У часи великих випробувань не буває маленької допомоги. Кожен вклад і кожен фронт – важливі. Кожен перебуває на своєму місці і робить те, що може у цей момент. Битви на усіх наших фронтах нашої країни – немов одне велетенське мозаїчне панно, і тому думайте про себе та все, що ви робите, у стилі «Я – частина чогось значно більшого». Так, я – один невеликий фрагмент у цьому панно, але ця моя частинка є неповторна і важлива, і всі разом ми створюємо велике!

Якщо ви вже оголосили свою внутрішню мобілізацію і відкрили власний фронт боротьби, правильно розрахуйте власні сили: війна – це не спринт, а марафон, і для нього важливо розподіляти навантаження, берегти сили, щоб не видихнутися ще до фінішу. Допомагайте під гаслом: «Я роблю те, що можу, і не картаю себе за те, що не можу робити». Оберіть свій напрямок і будьте корисні тим, що у вас найкраще виходить.

Навіть під час війни потрібно творити добро! У цьому переконані волонтери простору добра Goodacity, які втілюють в життя різноманітні доброчинні ініціативи: це і допомога найнезахищенішим та найбільш потребуючим; і мікрогранти для тих, хто хоче допомагати іншим. З початком повномасштабних військових дій ми створили сайт https://ukraine.goodacity.org із корисними ресурсами для допомоги українцям, які рятуються від війни за кордоном – і запрошуємо усіх охочих долучитися до нашої допомоги на інформаційному фронті! Всі зміни – у наших із Вами руках! Ми переконані, що кожному, хто хоче змінити Україну на краще, є що робити на своєму фронті! І з такою неймовірно командою добра Україна не має іншого шляху, окрім як перемогти!
Made on
Tilda